ever.

229 22 3
                                    

i hope you stay around for a long, long time

i think i want you in my life forever

На годиннику рівно вісім, коли заспаний Техьон виповзає на кухню. Його волосся розпатлане після сну, смішно стирчить у різні боки, на лівій щоці відбився шов від подушки, а очі трохи припухли. Піжама робить його схожим на незграбного підлітка.

Чонгук суне в рот ложку вівсянки, довго її пережовує та стежить за тим, як його хлопець наливає у високу прозору склянку воду з фільтра і залпом її випиває, тільки після цього повертаючись до Чонгука.

– Я думав, ти вже пішов, – бубонить він, підходячи до нього у пошарпаних капцях, і обіймає за голову, навалюючись на хлопця зверху. Чонгук трохи згинається під його вагою, починаючи невдоволено пихкати, але Техьон не звертає на це жодної уваги. – Я зовсім не виспався. О котрій ти встав?

– О пів на сьому, – слухняно звітує Чонгук, відкинувши неспокій про свою зачіску убік, бо зачіски після таких обіймів там явно не залишилося. – Мені виходити за десять хвилин. Доїм і втечу.

Техьон мукає щось нерозбірливо, втикаючись обличчям у копицю м'якого чорного волосся, і Чонгук охоплює його руку, залишаючи на ній поцілунок. Від Техьона пахне молоком і медом, трохи кондиціонером для білизни і доволі сильно самим Чонгуком. Йому подобається.

– Ти сьогодні йдеш кудись? – питає він, засовуючи до рота останню ложку каші й примудряючись зачепити рукав Техьонової піжами. Чон кривить обличчя, кінчиками пальців стираючи цятку так, що Техьон цього навіть не помічає.

Техьон повертає голову, притискаючись щокою до чужої скроні, нагладжує колючі волоски на іншій щоці та довго мовчить. Чонгук кидає погляд на наручний годинник – йому залишається шість хвилин, хвилина на те, щоб одягти пальто, хвилина на те, щоб зашнурувати черевики. Він може дозволити ранковим обіймам тривати ще трохи.

– Мені до другої пари, потім до редакції до Чхве-сонсенніма, доопрацьовуватимемо перший розділ дисертації, – звітує Техьон, важко зітхаючи, Чонгук розуміє, що продовження його не особливо потішить. – Потім я обіцяв забігти до матері, допомогти їй винести старі шпалери та плитку після ремонту.

Чонгук не каже «я міг би піти з тобою і допомогти», так само, як Техьон не пропонує йому цього зробити. Вони обоє знають, як батьки останнього ставляться до їхніх стосунків, вони вже встигли змиритися. Але все ще дивно часом усвідомлювати, що рідна людина може сказати про кохання всього свого життя щось на кшталт «це як хвороба, мине час, і ти перебісишся». Техьон навчився справлятися з цим і вислуховувати, не прислухаючись, Чонгук все ще не може стримувати себе, і кожна його зустріч з батьками Техьона мимоволі обростає прихованою напругою, часом виливаючись у відкритий конфлікт.

One hundred dollarsWhere stories live. Discover now