One hundred dollars

4.

І гадки не мав, що буває таке.

Це ніби бачити стерте.

Не те що чіпляєш за живе, ти відроджуєш в мені мертве.

Чонгук підривається з місця, щойно дзвенить дзвінок з останнього уроку, швидко запихає підручники у сумку і вилітає з класу під здивований погляд Хосока. Хлопець перестрибує по дві сходинки відразу, ледь не врізається в директора і вибачається прямо на ходу, проклинаючи школу за те, що вона така величезна.

Він встигає зловити Техьона біля самих воріт.

Той здригається і обертається, а очі під товстим склом окулярів здивовано розкриваються. Чонгук усміхається, важко дихаючи, і прибирає з обличчя Техьона пасма відрослого волосся, які заважають. Кім зніяковіло посміхається у відповідь, і Чонгук відчуває, як у нього тремтять від хвилювання пальці.

– Що з тобою, Чонгуку? – тихо питає Техьон, беручи його за долоню та опускаючи її від свого обличчя. – Нас побачити можуть.

Звісно, ​​можуть, думає Чонгук. Вони стоять навпроти шкільних воріт, продзвенів дзвінок з останнього уроку, тому всі йдуть додому. Звичайно, можуть, але це не має значення, доки я не скажу те, що хотів.

– Підеш зі мною на побачення? – у лоб запитує Чонгук. Він не дає Техьону відпустити свою долоню, переплітаючи пальці, і вперто дивиться в його очі, жадібно роздивляючись кожну емоцію, що мелькає у погляді. Вони вже ходили на побачення двічі, але він все одно хвилюється в очікуванні відповіді.

Кім спершу дивується, потім бентежиться, а потім намагається зібратися з думками. Він не звик до проявів уваги, не звик до того, що всі, проходячи повз нього, дивляться, не намагаючись якось зачепити, бо поряд з ним Чонгук. Не звик до того, що поруч із ним Чонгук.

Чон ловить себе на тому, що починає переживати, і не те щоб йому це подобалося. Хвилювання робить його невпевненим, слабким, жалюгідним.

– Коли тобі була потрібна моя згода? – бурчить Техьон, намагаючись приховати задоволену усмішку, але з тріском провалюється.

– Сьогодні о восьмій я за тобою зайду, – киває Чонгук, відпускаючи його руку. – Одягнися гарно, поведу тебе в особливе місце.

– А то я що, некрасиво одягаюсь? – обурюється парубок, поправляючи окуляри, що сповзають з перенісся.