Запитання у бездумність

1

Ти сидиш в лайні вже дуже давно. Ти перебуваєш в цьому приміщенні довіку. Здається радієш, живеш, бачиш сенс, а насправді топишся, існуєш у середовищі копій, копій копій.
Фанта сидить за робочим стільцем у задрипаному смердючому офісі з пітними, брудними чоловіками у костюмах. Які після роботи п'ють пиво і завалюються спати поряд зі своїми лагідними жінками, які простояли біля кухонної плити всю ніч, лише б догодити її дорогому чоловікові смачною вечерею. Перед Фантою комп'ютер з документом Word на якому абзац її англійського перекладу якоїсь невідомої книги бозна-якого автора. Який ж це письменник буде писати про те, як чоловік катує свою дружину, а потім розчленовує її? Хіба що росіянин, ото й усе.   Більш щастить коли переклад з англійської на українську. Не у цей раз. Агнесса знущається з Фанти та зі своєї пісні. Єдиної пісні яку вона знає. Стара баба її майже забула. Ще й хтось з англомовних буде читати цю херню і вона буде продаватись у книжкових магазинах. Люб'язні консультантки, звичайно будуть радити цю книгу кому завгодно. Хай це навіть буде 9-річна дитина, яка зайшла купити казочку про добро і зло, в якій добро героїчно перемагає зло. Адже ж ціль- гроші.
"Ой молодий татусь,яка у вас мила донька, візьміть ось цю книгу, вона повинна вам сподобатись". Фанту ніхто не питає. Їй дали завдання, дали гроші, вона виконує завдання- їй дають гроші. На цьому все. Ви не знаєте нащо вам ці довбані грошики, але просто виконуєте завдання як у якомусь інді горорі, по типу знайди ключ від спальні. У спальні ти зустрічаєш скрімак якоїсь білої херні, а потім знову шукаєш ключ від туалету чи кухні, аби знову щось відбулося. Але гра і Всесвіт різні речі.
Фанта відволікається на вікно. Вона думає про скло на пластиковому вікні через яке видно інший світ. По праву сторону все відбувається значно краще ніж у неї. Там є щось з кольорів крім чорно-білого з нотами синього і червоного. Там відбувається життя, а можливо й існування. У тварин скоріше життя. Вона цього ніколи не дізнається. Люди у вікні завжди одноразові. Бачиш їх у перший і в останній раз перед початком і кінцем перекладу речення. Ти нічого про них не знаєш. Та й людей там небагато. Одна лиш стара хатина з вологих поцвілих дошок, у якій вже завелась сімейка слизьких жаб. Можливо саме зараз там проживає мила бабуся і готує обід своєму невдячному внукові, який заледве каже одне слово з проханням принести йому туалетний папір після перегляду знімків якоїсь популярної вебкам моделі з яскравим макіяжем та блискучою світлою укладкою. Бабуся його любить. Вона рада кожному його погляду і слову. Вона не бачить як він дорослішає, вона розглядає старі фотографії його маленького з минулого. Вона не сприймає щось теперішнє, вона десь на дні. Або навпаки теперішнє внизу а вона вгорі. А можливо там уже давно немає ні внука ні бабусі. Можливо саме там, де вона готувала йому обід валяється її погнивший нікому не потрібний труп. А внук десь старанно працює, десь в офісі перекладачем творів з російської. Щоб у свої 70 отримати багатство, вийти на пенсію і жити вільно у своєму величезному маєтку з басейном і фальшивою студенткою, яка заради цього дідугана здатна на все. А можливо він теж давно згнив у своєму дорогому маєтку із студенткою. Якій дуже прикро, що він покинув цей світ. Настільки, що вона пшикає собі водою на лице з пульверизатора. Адже ніяка солона вода не потече із твоїх очниць, коли дізнаєшся, що отримуєш усі гроші і маєток з басейном від свого чоловіка. Хіба що від радості. Але люди на поминках не зрозуміють активних стрибків і вересків цієї жінки. І цього Фанта також ніколи не дізнається. Ніхто цього ніколи не дізнається.
Крім хатини через вікно видно ще траву. Темно-зелену траву яка ввібрала в себе кров і бруд з бабусі і хатини. У протилежному світі замість трави папір. Стопка паперу з надрукованим твором російського діда. Діда, який викинув купу паперу у сміття з невдалими спробами написати свій найкращий твір. Він вийшов на 426 сторінок. В кожному розділі було суцільне лайно, сенс якого, бачте зрозуміє не кожна людина. Сенсу не було, тому здорові люди і не шукали його. Вони взагалі не читали це. А навіть якщо вони знаходили цю книгу у бібліотеці своєї мами, вони просто її викидали або рвали і стелили десь в сільській хатині перед дверима- як килимок.
У світі за вікном на дереві живе стара білка. Білки цілими днями проводять у спробах народити живе потомство або зжерти чуже. Але це ж милі створіння, чи не так?
Фанта повільно розвертає голову і дивиться через комп'ютер вдалину офісу. На гачку висить шубка її начальниці. З натуральної шкіри. Що ж, непогана різниця між цією недалекою відстанню. Люди і Земля. Це ж сумісні речі. Типу як чисельник і знаменник, так? Цей термін придумали все ж ті гордовиті люди. Ми ж найрозумніші створіння. Ми створили, пожалілись та вбили. Вона знову повертається до перекладу рукопису. Речення ніяк не йде. У вікні нарешті хоч хтось проходить. Це начальниця Фанти. Нафарбована червоною помадою з синіми повіками і накладними віями. Дуже поважна та зухвала жіночка похилого віку, яка посадить на коліна будь-якого чоловічка у цьому приміщенні, і легко заставить його приносити м'ячик як радісна собачка, в очікуванні на похвалу у вигляді грошей. Вона постійно купує туш та пудру у якомусь з гламурних магазинів по знижці 90%, адже косметика або розтрощена якоюсь дурною 14-річною дівнинкою, або з закінченим терміном придатності. У її зморщених сухих долонях з блискучим синім манікюром обережно тримається пакетик бубликів по ціні тижня. Пакет рухається, туди, сюди, а стара тримає його між великим і вказівним пальцями; ніби якусь мишу, чи ще що-небудь брудне.
Зморшкуватій плоті залишилось небагато. Можливо саме вона буде зіставляти компанію бабусі у будинку навпроти. Знеможена, застібнута в кайдани жіночка та вперта і вибаглива- в одному старому будинку.