В цьому житті я стану Володаркою

25

- Ні, я не помру, - впевнено відповіла я без жодного сумніву.

- Але... - пробурмотів Ферез, дивлячись в сторону палацу імператриці. Яким би малим він не був, певно, вже знав, що це імператриця вбила його матір, відібрала все, що він колись мав, і тепер повільного труїла його самого. Якусь мить він вражено дивився на мене, а тоді похитав головою: - Ні. Всі, хто допомагав мені мертві, поранені або зниклі. Те ж трапиться і з тобою. Тому тебе не повинно тут бути.

Це мене засмутило. Хіба ти не маєш просити про допомогу? Просити, аби тебе врятували?

Я відкрила сумочку і взяла пляшечку, яку привезла з собою.

Я відчувала на собі погляд його уважних червоних очей.

- Не хвилюйся, вони не зможуть нічого мені зробити, - запевнила я.

- Чому?

- Тому, що...

Дуже кортіло вилаятися. Але, зважаючи, що я все ще перед дитиною, я якомога м'якіше сказала:

- Тому, що мій дідусь в тисячу разів крутіший від людини, яка тебе кривдить.

- Дідусь?

- Угу.

- Заздрю тобі...

Чи варто було розповідати про дідуся дитині, що лишилася сама-самісінька?

Я поплескала другого принца по плечу.

- Ось чому я допомагаю тобі. Тож не хвилюйся за мене і випий це.

Я хутко налила в кришку рекомендовану Естерою дозу. Вона зробила мелконові ліки настільки концентрованими, що мені довелося випити чимало води, аби збити гіркий присмак. Але зараз пити їх у чистому вигляді - найкраще для Фереза рішення.

Другий принц глянув на кришку у моїх руках, обережно взяв її та одним ковтком випив.

- Ферезе...

- Так?

Мені стало зле. Моєю шкірою виступили сироти, а він навіть не здригнувся.

- Ти не маєш їсти все, що тобі дають інші. Чому ти без сумнівів випив те, що я дала?..

Я боялася, що через таку довірливість він втрапить в халепу в майбутньому. Я знала минуле, теперішнє та майбутнє Фереза, тому відчувала, ніби ми вже давно знайомі; але ж для нього я була лише незнайомкою, з якою він сьогодні вперше зустрівся.