10

25 8 1
                                    

- Що? Нащо ти прийшла? - крикнув Бельзак, підскочивши з місця. Він був на диво розлючений моєю присутністю, а в мене не було жодного бажання відповідати на його дурні питання.

- Флорентія?.. - дівочий голос був настільки тихим і м'яким, що його було б важко розчути, якби в кімнаті не панувала тиша.

Дівчинка дивилася на мене з-за плеча Бельзака. Це була Лорейн.

Я зніяковіла, бо сама не помітила, як від несподіванки забула всі слова. Ми з нею так давно не бачились. Важко було повірити, що така тендітна, мов пелюстки троянди, дівчина - близька родичка Бельзака.

Як тільки Лорейн подорослішала, вона, за наполяганням Імператриці, вийшла заміж за чоловіка набагато старшого за неї. Люди вважали, що цей шлюб принесе багато вигоди, бо її чоловік був поважним шляхтичем і героєм війни, а ще, крім всього, унаслідував титул батька. Але ніхто й подумати не міг, як швидко зав'яне квітка на самоті й вдалині від дому. В маєтку свого чоловіка, будучи так далеко від Ломбарді, але так близько до Імператриці.

Виявилося, що її чоловік зовсім не сімейна людина, а тому не мав ніякого бажання піклуватися про молоду дружину. Що вже казати, якщо навіть слуги в домі вважали її за пусте місце.

Коли Лорейн попросила про допомогу у родини, до того часу В'єз уже вів спільний бізнес зі своїм зятем. На всі її проблеми люблячі батьки просто казали, що їй треба більше старатися. Тому вона усохла і перетворилась на попіл, мов нещодавно зірваний букет квітів. У занадто молодому віці, навіть не проживши життя.

Останній раз я бачила Лорейн після її весілля, коли вона плакала і казала, що не хоче полишати Ломбарді.

- Ти тепер з нами навчатимешся?

Вона була на п'ять років старшою за мене, але виглядала такою маленькою. З першого погляду одразу можна було сказати, що вона виросла у заможній родині й з дитинства бачила лише коштовні та гарні речі.

- Так, відсьогодні, - кивнула я у відповідь на її питання.

Бельзак дуже розлютився, що його я проігнорувала, а Лорейн - ні.

- Брехня! - він підхопився з дивану, готовий щось вже накоїти, але натомість просто гордовито гмикнув і відступив. - Брехуха! Ніби комусь, як ти, дозволили б займатися з нами!

Зрозуміло. Треба було сильніше його відлупцювати.

Може, дочекатись, поки з його брудного рота посипляться інші погані слівця, про які потім можна буде розказати дорослим?

В цьому житті я стану ВолодаркоюWhere stories live. Discover now