В цьому житті я стану Володаркою

5

- Лікарю О'Мелі, ви тут? - ми з татусем зайшли у лікарню маєтку.

Лікарі цього світу не були схожі на лікарів традиційної медицини: вони самі варили відвари, зілля, змелювали медичні трави і використовують їх в якості ліків. Деякі з них навіть мали таємничі цілющі здібності, як жреці з якихось фентезі романів.

Варто було тільки зайти в приміщення, як ніс лоскотнув запах цілющих трав.

- Лікарю О'Мелі!

По пахощам трав звідусіль було очевидно, що лікар сім'ї Ломбарді, лікар О'Мелі, був прихильником саме такої нетрадиційної медицини.

- В чому справа, Ґалагане?

З лабораторії вийшов чоловік із зосередженим виразом обличчя. Він був високим, на вигляд майже п'ятдесяти років.

- Флорентія поранена, можете її оглянути?

Після його слів лікар О'Мелі поглянув на мене. Якби я була ранено достатньо для того, щоб вести мене у лікарню, я мала б сильно плакати.

- Йой, як же це вийшло?..

Я сіла на стілець і нарешті подивилась на свої поранення. Лікар О'Мелі насупився. Рана була набагато серйозніша, ніж мені здалося спочатку.

- Я впала, - відказала я. І чому ж рана виглядає точнісінько, як мій старий шрам?

- Скоріш за все лишиться шрам.

На жаль, рана дійсно була на тому самому місці, на якому мав бути рубець він падіння на восьмий день народження. Не дивлячись на те, що я вирішила запобігти появі цього шраму, отримала такий самий. Принаймні нічого не зламала.

Але, на відміну від мене, батько уважно слухав лікаря з суворим виразом обличчя.

- Як же так...

Напевно важко було побачити шрами на тілі своєї малої доньки. Батько поклав долоню на мою голову і з тяжким зітханням погладив її.

Лікар О'Мелі впевнено усміхнувся мені, взяв дивне зілля й втер його в рану.

- Вас що-небудь ще непокоїть, юна леді?

Чесно кажучи, було ніяково чути таке звертання вперше за довгий час.

Точно. В останній раз це було ще до смерті батька.

Я простягнула лікарю О'Мелі ліву руку, що боліла навіть більше коліна.

- Ось тут.