Великі і маленькі таємниці

Розділ 1. Частина 5.

Я прокинулась від сильного спазму у скронях, випите ввечері на ранок добряче дало про себе знати. Огидний присмак в роті, ніби туди всю ніч срали миші, язик прилип до піднебіння, тяжкі повіки, набрякле обличчя, схоже на рибу-краплю з мемів. Спогади минулої ночі трохи встали на свої місця, і я чесно була вдячна Владу за те, що він притягнув мене до себе. Мене б з величезною вірогідністю знудило в таксі. Навіть зараз до горла підпирало, хотілось води і померти.

Все ж зівбавши себе до купи, я вийшла з кімнати. В ніс тут же вдарив їдкий запах тютюну, котрий витав повсюду, від нього мені стало ще гірше. Я обережно спустилась по сходах, заглянула у вітальню. Від диму цигарок рвота підбиралась до горла, але картина, що мені відкрилась, змусила завмерти. Влад сидів спиною до мене на обідньому столі, вдивляючись у вікно, поряд стояла повна тліючих недопалків попільничка. Аристократичні пальці нервово тримали цигарку, яку він востаннє підніс до губ, затягуючись. Ще один недопалок додався до купи таких самих. Чоловік покрутив у руках пусту пачку Парламенту, а потім одним сильним рухом зім'яв цупкий картон. Він саме вирішив викинути нещасну упаковку, коли, обернувшись, побачив мене.

-Не знала, що ти куриш? – я підійшла ближче до столу.

-Не курив, але зірвався, - він дивився винувато. – Вибач, що вчора пристав до тебе.

-Нічого страшного, - кинула я. Попорпавшись у собі, я подумала, що це все пусте, ну цілувались п'яними, з ким не буває?

-Мені не слід було вести тебе сюди, - його очі були червоні від безсонної ночі і кількості диму навколо.

-Тобі не слід так багато курити, тут смердить, - я обійшла його, прочинила вікно, звідки дмухнуло ранкове гірське повітря, злегка вивітрюючи моє похмілля.

-Я намагаюсь кинути, взагалі. Але мені так хотілось вчора, - його обличчя було все ще блідим, бо певно не вміло червоніти, але в голосі було чути бентежні ноти.

-Ти про мене чи про цигарки? – а от я вміла червоніти і тепер була схожа на помідор. І моя винувата усмішка, з натяком на те, що це просто жарт, мало рятувала ситуацію.

-Про цигарки, - проте, він повеселішав, навіть ота насуплена складка між бровами розгладилась. – Проте, за вісім років, які я пам'ятаю, ти певно найгарніша дівчина, яку я зустрічав.