Великі і маленькі таємниці

Розділ 1. Частина 2.

Я прокинулась, коли уже світало, спина боліла, ліва рука заніміла. Влад не спав, гортав щось у телефоні без особливої цікавості. Спроба вирівнятися відізвалась гучним хрустом мого хребта, що змусило мого нового знайомого звернути увагу на мене.

- Доброго ранку, - він відклав мобілку.

- Доброго, - я всілася в кріслі і почала розминати втомлені плечі.

Усе тіло нило від крепатури і цього не надто зручного місця для ночівлі. За вікном погода заспокоїлась, дрібний сніжок досі кружляв у повітрі, але це була уже не та нічна завірюха. Сонце лише недавно показалось з-за гір, тому надворі було ще сіро, але можна було значно краще роздивитись місце, куди ми заїхали. За пару десятків метрів від машини стояли дві напівзруйновані дерев'яні будівлі, я затримала на них погляд, коли раптом зрозуміла, що це були церква і дзвіниця. Хоч дах і провалився частково, але по загальному плануванню було очевидно, що це не звичайний будинок.

- Я хочу подивитись, що це за місце, - я накинула куртку, взула черевики і хутко вийшла з машини.

Пройшовши кілька метрів по глибокому снігу, почула голос з-заду.

- Чекай, я з тобою, - Влад теж спішно вибрався назовні.

Я куталась у тоненький лижний одяг, досі не дібравшись до готелю, не мала при собі нічого теплішого. Глибина снігового прошарку сягала тут певно більше метра, я тонула у ньому більше, ніж по коліно. Від такої активності я навіть зігрілась, розім'ялась, і в цілому свіже повітря цілюще подіяло на мене. За кілька хвилин ми уже стояли перед входом покинутої церкви.

Дерево почорніло від старості і вологи, поросло мохом і кольоровими грибками, петлі майже розвалювались, повністю заіржавіли. Над дверима, які підперло снігом, висів металевий хрест, його не торкнулась корозія, про його старість говорили лише подряпини і тьмяність. Мене знову пробрало холодом, але тепер неприємним, змішаним зі страхом таким, що змушував тремтіти коліна. Я обережно пхнула двері, і ті зі скрипом відчинились. Від неочікуваності я завмерла, погляд мій пробігся по приміщенню: таке ж чорне, як і зовні, будівля прогнила наскрізь. Дивувало інше – всі меблі збереглися, ніяка сволота не розтаскала ні старі лави, ні постамент з алтарем, навіть ікона, одна єдина, лишилась на місці. Зображення діви Марії потемніло і потріскалось від часу, стало зловісним, зморшкуватим і потворним. Я зробила кілька кроків всередину, дощата підлога зустріла мене гучним скрипом. У стелі була чимала діра, а серед залу валялись уламки гнилих брусів. Десь у глибині, за постаментом, почулось шарудіння. Коли раптом хтось схопив мене за плечі і розвернув до себе. Від шоку я трохи зависла, сильна рука притисла мене до грудей так міцно, що я не могла поворухнутись. Я чула, як швидко і нерівно б'ється його серце, відчувала як тремтять льодяні пальці, вчепившись в мене, ніби намагаючись захистити. Він нашіптував незрозумілі мені фрази дивною мовою, перебиваючи самого себе тяжкими частими видихами. За кілька секунд, прийшовши до тями, я запротестувала, вирвалась і з подивом глянула на Влада, руки якого досі міцно стискали мої передпліччя. Щось зашелестіло і визгнуло, у дірку в даху вилетів чималий кажан.