Великі і маленькі таємниці

Розділ 1. Частина 1.

З усього у світі я по-справжньому любила лише гори, лише безкраї простори полонин і схилів дарували мені відчуття свободи і безмежного кохання. Цей вітер, який реве у вухах, сніг, що холодом обпалює обличчя, ніби короткими гострими цілунками. Моя закоханість у них почалась з самого дитинства, з того дня, коли трирічна я вперше приїхала в Славсько з татом з Самбору. Гори зачаровували, притягували, тоді я відчувала таке захоплення, якого ніколи не приносили мені іграшки та інші дрібнички. Мій погляд зависав на засніжених вершинах, тонув у гущавині смерек, що сягали самих хмар.

Марно, що це кохання не могло бути взаємним. Гори не зустрічаються з худорлявими дівчатами з пшенично-русими сухими патлами, плавною аристократичною горбинкою на носі, світлими карими очима. Тато казав, що вони схожі на солодкий свіжий мед, що переливається на сонці, а я завжди вірила тату. Він був тим маленьким острівцем надії для мене, моєю пристанню, котра з обіймами прийняла б мене, якою я б не була розбитою. Та тепер від нього лишились тільки спогади.

Саме тато навчив мене кататись. Коли я вперше стала на лижі, невміло, з до болю напруженими маленькими ніжками, але з незрівнянним ні з чим задоволенням я покорила першу вершину. Швидкі і плавні рухи інших лижників заворожували, вони вигинались ніби кобри, що танцюють під звук дудки факіра, плили по трасі, піднімаючи снігові пухнасті хвилі. Я мріяла бути такою ж: спокійною, гнучкою, швидкою і вільною. Які б проблеми і біди не навалювалася на мене, свій спокій я завжди знаходила десь між Карпатами – моїм місцем сили.

З того часу минуло немало років, але моя відданість і любов до них так і не згасли. Тікаючи від болю, ухиляючись від шаблі, якою хотіло розрубати мою душу безжальне місто, я знову опинилась тут – нагорі крутого спуску, який з цього ракурсу здавався майже прірвою, край якої ховали засніжені верхівки смерек. Я кілька секунд повагалась, а потім рванула вниз, широкими дугами помчала по викатаній трасі. Вітер свистів у вухах навіть через шлем, дихання спирало від швидкості, очі слабо бачили через мокре скельце маски, ноги тремтіли від напруги, а серце калатало від адреналіну, що хлинув у мою кров. Але ніщо не могло завадити моєму єднанню з коханням усього життя, порушити наш короткий інтимний момент, крім клаптика льоду в зовсім неочікуваному місці. Я не встигла перекантувати лижі і втратила контроль, коли праву ногу повело, моє серце пропустило кілька ударів, що відбилося гострим болем між ребрами. Швидкість була надто велика, гора надто крута, а якість траси взагалі мало що дозволяла. Лишалось лише піддатися на цю витівку і падати. Щоб не поламати собі всі кістки я згрупувалась, присіла до самого схилу і через кілька метрів такої нестабільної їзди остаточно повалилась у сніг. Палиці полетіли в різні сторони, лижі відстебнулись від удару і лишились десь зверху, поки я покотилась вниз прямо через голову. Зупинитися я змогла лише, пролетівши так метрів з п'ятнадцять. Сніг насипався мені за комір, прилип до окулярів, які перекосились, був у мене в роті і кишенях.