Альфард

2 частина

Нашвидкуруч зібрані речі, аеропорт, реєстрація на борт, посадка літака і нарешті, поселення в готель – Хеджин незчулася, як опинилася в Кореї, в країні, з якої почалося її життя. Невеличка валіза з речами стоїть в кутку величезних апартаментів і виглядає занадто аж самотньо і зайве у цьому інтер’єрі. Стіни кімнати тут ставали свідками безлічі приватних розмов, мовчки слухаючи про що будуть говорити гості, але така мовчазна атмосфера була їм не до душі. Короткий стукіт у двері порушив в’язку тишу і лише пара фраз долинула до центру готельного номеру:
-Чекайте на інформацію, містер Лі зв’яжеться з вами завтра ввечері. – зрозумілий короткий кивок і незнайомець, немов розчиняється в безкінечних коридорах готелю.
Ніч доволі швидко змінилася сонячним ранком, будильник сповіщав про те, що час прокидатися. Життя Хеджин більше схоже на ці самі, чітко розділені будильники, які вона просто дублює з дня на день і саме тому, жорсткий розпорядок для неї є для неї цілком буденною справою. Зараз вона збере себе докупи, прийме ранковий душ і після легкого сніданку відправиться до спортзалу, бо так її вчив дядечко Лі – спочатку тренування, а потім хоч гори звертай. І все, нібито йшло за планом, але лежачої прямо позаду ніг гантелі, до цього плану точно не входило. Хеджин незчулася, як опинилася на підлозі, але хоча б змогла приземлитися на руки і пом’якшити раптове падіння. Нехай такого повороту не було в її думках, але ця ситуація нагадала їй про те, що розслаблятися не можна в жодному разі. Її порив філософських думок перервала присутність чужих і явно сильних, далеких від жіночих, рук на талії, що допомагали звестися на ноги. Хеджин такий жест не дуже сподобався і вона автоматично скинула їх зі свого тіла, одним рвучким рухом вперед. Обернувшись, дівчина побачила перед собою високого молодого хлопця в еластичній спортивній футболці, яка чудово окреслювала кожен кубик кам’яного торсу незнайомця і його мускулисті руки в татуюваннях, які точно по контуру, мов змій, окреслюють кожен м’яз бездоганно складеного тіла. Достатньо швидко провівши аналіз в своїй голові, Хеджин вирішила, що довго стояти та витріщатися один на одного посеред залу, ідея так собі, та й вона вже закінчила тренування, тому навіть не подякувавши тому за допомогу – розвернулася до виходу. Ступивши лишень два кроки, вона знову відчула не зап’ястку дотик чужих рук, дежавю*, чи як його там, огорнуло дівчину. Але, цього разу межа переходу особистих кордонів точно пройдена і Хеджин навмисне змінює положення їх рук і тепер незнайомець знаходиться під контролем дівчини. Вона силою підтягує хлопця ближче до себе і ледь тримаючи рівновагу промовляє прямо йому в обличчя, доволі гарне обличчя, якщо бути точним:
-Пане, а вас не вчили, що хапати незнайомих дівчат за руки – це моветон*, га? - для неї це було скоріше, риторичне* запитання і тому, не дочекавшись жодної відповіді, Хеджин випускає чужі руки зі свого полону і йде геть, залишивши ошелешеного хлопця на самоті.
Незважаючи на повну абсурдність і принизливість ситуації, чарівний хлопець широко посміхається, кидаючи однозначно звірячу усмішку в сторону силуету, що віддаляється від нього і тихо промовляє до самого себе:
-Я пам’ятаю тебе, Лавандочко, я пам’ятаю…
    Флешбек: 2 роки тому – Тайвань
Центральними вулицями Тайбею* мчить глянцево-чорна Audi S7 моделі, 4-х літровий двигун реве на крутому повороті і кожен, хто знаходиться в радіусі 2-х кілометрів, чує цей звук. За кермом потужної лялечки знаходиться не хто інший, як 23-х річний Чон Чонгук – єдина і найдорогоцінніша дитина готельних магнатів Кореї та Тайваню, які побудували свій бізнес з відмивання грошей на біржових фондах, ще у далеких 90-х. Він звичайнісінький хлопчик, який народився із золотою ложкою, в подарунок до якої, зазвичай, пропонується розкішне і безпроблемне життя. Чонгук, такий подарунок долі з радістю прийняв і радісно користується всіма привілеями багатих батьків, нещадно порушуючи будь-які заборони та правила. На його рахунку безліч штрафів за перевищення швидкості, водіння в нетверезому вигляді, неправильне паркування – і цей список можна продовжувати безкінечно, але хто він такий, щоб думати про такі дрібниці? Сьогодні містер Чон відпочиває: машина різко гальмує біля одного з нічних клубів столиці і власник Audi пафосно зупиняється прямо біля охорони, ніби черги на пропуск всередину ніколи і не існувало, кидає ключі від спорткару одному з кремезних чоловіків та величаво заходить всередину. Далі все йде за звичним для нього сценарієм: декілька стаканчиків віскі, псевдо-друзі навколо та звісно ж, симпатичні дівчата, які відверто натякають на свою готовність до будь-якого розвитку подій. Чонгуку весело, пляшки з міцними напоями зникають всередині молодого організму, з астрономічною швидкістю і вечір тільки набирає обертів. Чон увесь цей час активно фліртує з однією з дівчат, люб’язно представлених адміністрацією клубу, і вирішує, що саме час переходити до десерту. Зазвичай, в такі моменти він відчуває себе благородним лицарем, витративши декілька сотень баксів, за зовсім неблагородний відсос у туалеті. Розвиток подій тут завжди однаковий - вільна кабінка в маленькому приміщенні, брязкання бляшки на брендовому ремені і пухкі губи нової незнайомки на в’язистому члені. Чонгук насолоджується домінуванням, він любить споглядати за тим, як голівка його члену поволі розчиняється у в’язкій теплоті рота, а потім знову виринає на коротку мить, лише для того, щоб проникнути ще глибше. Чон забуває абсолютно про все на світі, бо стимуляція таки досягає свого найвищого піку, дівчина продовжує поступальні рухи головою, кружляючи вмілим язичком навколо голівки, паралельно стискаючи його член біля основи і оргазм таки не змушує себе чекати. Чонгук спускає всередину і незнайомка, підводячи на нього задоволені очі, ковтає усе до останньої краплі. За це, він доплатить їй ще 100 доларів зверху, змиє з себе сліди нещодавніх ігрищ і натягне задоволену посмішку на обличчя і буде ходити залишок цієї ночі, мов Чеширський кіт. І все було би приблизно так, якщо б Чонгуку не “пощастило” зіштовхнутися на виході з туалету з таємничою дівчиною в спортивному костюмі та масці, що явно не проходила фейс-контроль до клубу, яку він ледь не прибив дверима. Чон нахиляється до неї, щоб допомогти підвестися, але в нього перехоплює подих від занадто яскравого запаху гірської лаванди. Чонгук не є великим поціновувачем парфумерії, але цей аромат йому добре знайомий, бо він незамінний в їхньому домі: La Fleur de Provance. Формулу цих парфумів було розроблено відомим у вузьких колах корейських чеболів* флористом, японського походження. Його не можна придбати за кордоном, оскільки виробництво не розраховано на широкий ринок, а ціна, подекуди, вражає навіть достатньо-таки заможних людей. Проаналізувавши у себе в голові ситуацію, що склалася, Чонгук дійшов до єдиного висновку про те, що ця дівчина з 99% впевненістю є його землячкою та і декілька нецензурних слів корейською, що долинули з її рота на його адресу – стали тим останнім, 100-им відсотком підтвердження. Допитливість цього хлопця ще з раннього дитинства не мала жодних меж, і з роками мало що змінилося. Він, наче хижак, який обрав свою жертву і тепер полює за нею, повільно ступаючи тінню за втікачкою. Незнайомка непомітно просковзує крізь поверхи і дістається окремої кімнати на одному з них та не вагаючись, розчиняє перед собою двері. Чонгук тут частий гість і він знає, що саме в цьому місці засідає директор клубу, той іще гівнюк, треба зауважити. Мо Цзінь - широко відомий у місцевих колах сутенерів і мілких торговців забороненими речовинами, але на своїй брудній роботі він непогано так піднявся і тепер тримає декілька своїх клубів на азійському континенті. Через високу шумоізоляцію тут, Чонгуку мало що вдається почути, але жіночі крики зсередини ледь долинають до його слуху і саме тому, він ледь прочиняє двері і бачить те, чого очікує найменше. Таємничу незнайомку було безжально притиснуто до найближчої стіни, ніж біля її горла був очевидним доказом того, що сьогодні точно проллється кров. По-справжньому тигрячі очі дівчини, поблискують вогником люті і дивляться на нападника так, наче кидають виклик: прямо тут і зараз. Нарешті тишу переглядин перериває холодний жіночий голос:
-Брудний виродок, невже ти справді думав, що можеш тягатися зі мною і виграти? – від цієї фрази так і віє настроєм сміливості та тріумфальної неперевершеності власниці голосу, хоча ситуація говорила протилежне.
-А ти на що розраховувала, коли припхалася сюди в одиначку? Зрозумій, лялечко, - це серйозний бізнес і  таким красуням як ти, тут не місце. – Цзінь гиденько посміхається, погладжуючи її шию, гострим лезом ножа.
-Та невже? А де тоді моє місце, га? Можливо тут? – незнайомка опускає свою руку до пояса власника клубу і міцно стискає його гідність (чи, скоріше негідність?) у своїх руках.
Напевно, саме цей момент і став переломним у ході їхньої, ще не завершеної гри, бо як не крути, але тепер фортуна явно на стороні Лавандочки. Вона ні секунди не вагаючись, використовує цю можливість для того, аби вихопити ніж у нападника, поки той стогне від болю, а потім повалити його прямо на ворсистий килим, який явно не вписується в інтер’єр подібного закладу. Дівчина насідає на ще не до кінця переможене тіло зверху і, нахиляючись до свого мучителя промовляє прямо в його налякані очі:
-Тепер, ти послухаєш мене і, причому дуже уважно послухаєш. Мо Цзінь, я ж попереджала тебе, що красти мій товар і вбивати моїх людей – це погана ідея, чи не так? – перші краплі крові впали на білий ворс такого все ще недоречного тут килимка.
-Я говорила, що не залишу без уваги жодного вкраденого граму кокаїну чи навіть нікчемної, низькосортної трави, - говорила; а вже тим паче, вказувала на те, що не пробачу смерть охоронців мого складу. – невдалі спроби до втечі, між її монологом лиш ще більше вбивають інтерес на довгі та недоречні зараз розмови.
-Ти жалюгідний у своєму відчаї, ти просто нікчемний шматок лайна, який не заслуговує навіть шансу на пробачення. – ці слова стають останніми фразами, які чує Мо Цзінь у своєму не досить то і довгому житті, його тіло пронизує мимовільний спалах болю, десь в області шиї і кров заливає багряним кольором усе, навколо вже бездиханного тіла.
Чонгука охоплює давно забуте відчуття тих часів, коли його батько займався прибиранням своїх конкурентів та влаштовував безжальні показові вистави. Він побачив немало суперечок, які виникали через бізнес і закінчувалися проливанням крові, але цю він запам’ятає на все життя. Перший раз у своєму житті Чон бачить стільки відваги та безстрашності у чийомусь тендітному голосі, що адреналін у крові просто шалено закипає від цього видовища. До цього моменту він вважав, що мав достатньо приручених, норовливих та унікальних тигренят у своїй домінантній колекції з жінок, але побачивши таємничу незнайомку, зрозумів, що вони  абсолютно всі померкли на фоні справжньої кігтистої левиці.
                    Кінець Флешбеку
1.Дежавю - (фр. déjà vu — вже бачене) — психічний стан, коли людина відчуває, що вона колись вже була в такій ситуації, проте це відчуття не зв'язується з певним моментом минулого, а належить до «минулого взагалі».
2.Моветон – (mauvais ton — поганий тон) — поведінка, манери та вчинки, не прийнятні в пристойній спільноті; невихованість щодо певних критеріїв.
3.Риторичне запитання – запитання, яке не потребує відповіді.
4.Тайбей – столиця Тайваню
5.Чеболі – клас власників південнокорейських гігантських компаній, конгломерати.