Високі білі стіни, хрустальні люстри та пурпурові штори, які прикрашали великі вікна з прекрасним краєвидом. Мене завели в простору кімнату, посередині лежав білий коврик, біля вікна два компактних стільчика з невеличким столиком, неподалік від них зручний, великий диван з покривалом. Майже в кутку були другі двері, за якими знаходилося ще дві кімнати, перша- спальня, не менш розкішна ніж попередня. Неймовірно велике ліжко з шторками, м'який коврик, тумбочка і невеликий балкончик. Друга кімната- ванна, вона мене шокувала найбільше, посередині був велетенський басейн, який парував теплою парою, в ньому плавали свіжо накидані квіти й пелюстки, на стільчику були чисті, махрові рушники і халат. Всі ці апартаменти виглядали дуже красиво і мінімалістично.
- Тобі подобається?- зненацька ззаду хтось сказав і я поспіхом обернулася.
- А хіба ви не мали тримати мене у в'язниці чи в якомусь підземеллі?-відрізала я.
- Ні, я навіть не думав про таке,- відповів король.
- А про що ви думали? Навіщо ви притягли мене сюди!- вибухнула я.
- Якщо чесно сам не знаю,- злегка усміхнувся він.
- ЩО?
- Я не мав цілі тобі щось зробити чи забрати, просто...так вийшло,- він почав чесати свою потилицю.
- Так вийшло? Ви ненормальний, ось що я вам хочу сказати. Я негайно ж звідси йду,- і не довго думаючи я пішла в бік виходу, але хлопець одразу перегородив собою двері.
- Попрошу тебе звертатися до мене на ти, а і ще я тепер тебе нікуди не відпущу. Вважай ти моя полонянка, котра занадто розкішно живе.
- ПСИХ.
Зрозумівши, що звідси не злиняти, я пішла на балкон, щоб не бачити його гидку пику, але на жаль ця пика була зовсім не гидкою, було боляче признавати, але він був красивий, блондин з золотими очима, а ще й той кульчик... Досить!
Тут був чудесний краєвид, котрий я не забуду ніколи, навіть якщо повернуся... додому.
"Дім... я вже й забула, що в мене є ще дехто в іншому світу. Як же я сумую за тобою...мамо"- після цих думок трохи нахлинули сльози, котрі я одразу почала зупиняти.
" Хей, Алексія. Хоть ти тут і полонянка, але я не збираюся впадати в депресію, це чудовий шанс підвищити свої навики",- з цими думками я різко вийшла з балкону і спробувала ще раз вийти звідси.
- Ти куди знов?
- Ти ще тут?
- Твій диван, занадто зручний, а я стомлений після бою. Надіюся ти не будеш проти якщо я тут трохи полежу.
- Проти. І хіба в тебе немає ніяких королівських обов'язків?
- Є, але вони почекають,- Артур глибоко позіхнув і закрив очі, вдаючи що заснув.
Не звернувши на нього ніякої уваги, я зрозуміла що вихід для мене відкритий, тому не думаючи вийшла з апартаментів.
***
Довгі коридори з мармуровими колонами, дорогі картини і де-не-де якісь вазонки, біля кожних дверей яких я зустрічала на своєму шляху, була охорона з довгими списами і обладунками, які не були металевими, а пошиті з цупкої тканини.
" Де ж тут, тренувальний зал?"
- Ви щось шукаєте, міс?- спитав мене якийсь чоловік, в красивому костюмі з золотими запонками.
- Так, ви часом не знаєте де тут зал для тренувань?
- Зал для тренувань? А хіба, така красива дівчина має цим перейматися?
- Не судіть по вигляду, містер...
- Містер Фенкс. Другий з династії Вільямсонів, а ви?
- Міс Алексія Деларас, то ви дядько Артура Вільямсона?
- Ну а ви дочка, самого Делараса.
- Так,- зніяковіла я.
- То ж навіщо вам в зал?
- Хочу розвіяти думки.
- Таким способом? І до того ж ви в платті, це ж не зручно.
- Думаю я справлюся.
- Ні, ні і ще раз ні. Я вам не казав, але я справжній поціновувач моди.
- Ну, це можна побачити,- відповіла я.
- Дякую, сприйму це за комплімент. Отже, ходіть зі мною і я підберу вам підходящий одяг, і відразу відведу вас туди куди ви хочете, обіцяю.
- Але..,- я хотіла щось відповісти, але чоловік не дав мені змоги, взявши мене під руку, він почав вести мене в інший бік притому щось розказуючи.
Чоловік з сивим волоссям, але з такими ж красивими золотими очима, як у Артура, розповідав щось про історію цього замку, але я не була спроможня щось слухати, тому всі його слова пролітали мені повз вуха.
- Прийшли,- радісно вигукнув він.
Ми прийшли справді в ательє-кімнату, де було щось пару тисяч різнокольорових тканин, тьма прикрас та якихось дрібничок.
- Анжело, Анжело... Любочка, підійти но сюди, почав вигукувати чоловік і на його крики звідки не візьмись вийшла жінка.
- Фенкс, старий пердун. Ти казав що прийдеш на примірку, ти ж знаєш що я заледве знайшла місце для тебе, а ти не прийшов. Ти ж знаєш, що в мене неймовірно багато людей, цілий Зодіакс вдягається в мене, а ти додумався не прийти...,- почала кричати висока жіночка, в окулярах і неакуратним пучком волосся на голові. Вона була вся заклопотана, але одяг на ній виглядав чудово та підкреслював її струнку талію.
- Вибач, Анжело, але я мав підготувати все для обряду, тому трохи призабув.
- Призабув, кажеш!
- Тихо, Анжелочка, я зате тобі привів гарненьку модель. Нам терміново потрібен зручний та комфортний одяг для бою,- сказавши це, жінка одразу перевела погляд на мене.
- Охх, вибач Лапочка, я така заклопотана, що й не помітила тебе. Але для чого тобі одяг для бою, ти така тендітна виглядаєш...
- Це лише на вигляд,- відповіла я.
- Добре. Мені потрібно тебе оглянути та поміряти, щоб пошити тобі найпрекрасніший одяг, котрий ти тільки бачила. Ну що ж, подивимося... ухх, яке в тебе розкішне риже волосся, хм... талія в тебе теж чудова, а очі чудово будуть комбінувати з цим кольором,- вона почала міряти мене і бобуніти щось собі під ніс, а містер Фенкс за той час розлігся на червоному дивані, читаючи якусь книгу.
Вона завела мене за велику ширму, за якою стояло велике дзеркало і невеличка вішалка. Жінка почала прикладати різні куски тканини, казавши чи воно підходить чи ні. Нарешті вибравши колір, вона попросила мене почекати пів годинки, щоб за той час вона мені пошила одяг. Я здивувалася, адже як можливо зробити щось за тридцять хвилин, але довірившись їй я приєдналася до читання книжок з Фенксом.
***
- Так, я зробила. Давай скоріше, переодівайся, а то це твоє плаття вже занадто брудне.
Я вирішила нічого їй не відповідати і казати що це подарунок від близької мені людини. Тому я швидко переодягнулася і поглянула на себе в дзеркало. Одяг справді був зручний, а виглядав він ще краще. Приталені білі штани та футболка, на котрій вишито золотими нитками малюнок, який йде по всьому росту від верху і аж до низу, вкінці рукава сталеві браслети з цікавим візерунком, в мене ще були невисокі білі чобітки на шнурівку. Мій наряд сподобався мені неймовірно, але головне що в ньому можна виробляти будь що, не боячись що щось порветься. Вийшовши з-за ширми, я показала свій наряд іншим.
- Перфекто!- вигукнув захоплено містер Фенкс,- вона неперевершена, Анжело.
- Я знаю,- усміхнулася швачка,- але не через одяг.
- Я справді дуже вдячна за таку красу, міс Анжело,- подякувала я.
- Ох. Лапочка, це я тобі маю дякувати, що я мала таку красуню, на яку я змогла вилити всю свою фантазію і надіюся це буде не останній раз. І називай мене просто Анжела.
- Добре, спасибі.
- Ііі... залишився останній штрих заплести тобі красиву косу,- сказавши це, Анжела своїми вправними руками швидко заплела мені косу,- ось тепер ти можеш йти, але знай, що я тебе завжди чекаю.
- Дякую, бувайте.
***
- Ну що ж, тепер ти виглядаєш відповідно, тому я можу провести тебе туди куди ти хочеш,- сказав Фенкс.
- Знаєте, я вже не хочу, занадто багато вражень на один день, тому я думаю, що піду тренуватися завтра, а зараз піду трохи відпочину.
- Ахах, нема питань, надіюся ми ще зустрінемося і якщо хто-небудь, навіть мій племінничок буде до тебе зачепатися, кажи одразу ж мені, я допоможу,- чоловік підморгнув мені і засміявся, а я разом з ним.
"Хоть щось хороше сталося, за цей божевільний день"