- І так, люба, повтори ще раз як тебе звати?- запитала втретє бібліотекарша.
- Алексія Де-ла-ра-с, Деларас,- відповіла я,- І Деларас одне "л", записали?
- Так, ох.. і складне в тебе прізвище і ім'я дивне, ти іноземка?- не вгавала жінка.
- Ні, я українка, просто... а не могли б ви трохи поспішити, а то в мене обмаль часу.
- Так, так.. тож які ти книжки береш?
- "Пісня льоду й полум'я", "Голодні ігри" і "Стівен Кінг: Ловець снів", напевне все.
- Добре, у тебе є термін три тижні, раджу не запізнюватися. Ось, тримай, твоя карточка.
- Дякую, до побачення.- але у відповідь я нічого не почула.
"Не от треба бути такою приставучою, яка різниця звідки я і яке в мене прізвище, таке враження що я одна така."- бухтіла я собі під ніс.
- АУУЧ..- зойкнула несподівано я.
- Я дуже вибачаюся, я сильно вас вдарила?- поки я бухтіла, на мене спонтанно хтось наткнувся і всі мої книжки попадали на підлогу,- ось тримайте, мені дуже прикро, я просто така незграбна.
- Та нічого, з ким не буває. Спасибі,- блондинка з карими очима і прекрасною усмішкою, допомогла мені позбирати мої книжки.
- Я ще раз вибачаюся, але мушу йти.
Я ще навіть не встигла оклигати від удару, як дівчина зникла і не залишила а ні сліду.
- От що за день?- запитала я сама себе, але за мить зрозуміла що щось не так,- Стоп, я брала лише три книжки... а тут їх вже чотири.
Подивившись на четверту книжку, по якій можна було зрозуміти, що вона дуже стара, мене нарешті попустило.
- Це напевно книга тої дівчини, чорт. Тепер, як їй маю її віддати,- але мої роздуми перебив годинник, який процокав дванадцяту годину,- я запізнююсь, мене Єва вб'є.
Захекана та ще й спітніла, я забігла, як та фурія в кав'ярню, де мене чекала моя подруга і сіла за столик біля неї.
- Ну і де ти шляєшся так довго? Я вже тебе чекаю пів години,- почала наїжджати Єва.
Єва- моя найкраща подруга, яка завжди мене підтримує і виручить з будь- якої ситуації. Вона доволі красива, вона має пряме коротке коричневе волосся та карі очі, коли вона усміхається на її обличчі з'являються ямки, які дають їй ще більшої милості.
- Вибач, але я спішила взагалі-то. В мене і так день почався не найкраще,- почала я виправдовуватися.
- Я бачу. Що з твоїм волоссям?
- А що з ним?
- Ехх.. на ось тримай, розчешись.- Єва дала мені свій гребінь, а то я справді виглядала, як риже чучало.
- Дякую. До речі, я зараз зіткнулася з одною дівчиною і в мене випадково опинилася її книжка і мені треба її якось віддати.
- А ну дай подивитись.- сказала Єва, а я покірно передала їй книгу через стіл.- Ого, вона така гарна. ГЕНІТУРУМ, ГАНІТАРУМ, а ГЕНІТУРАМ. Мдам.. легшої назви не знайшлось.
Справді книга була дуже красива і стара. На ній були якісь різні завітульки і золотими літерами написано "GENITURAM". Коли ми відкрили книжку, на жаль крім тексту нічого не було, ще й сама мова на якій була написана книжка мені не була відома.
- Цікаво, цікаво,- але наші роздуми перебив офіціант який підійшов до нашого столику.
- Ви готові замовляти?- запитав він.
- Так. Я буду фруктовий чай та "англійський сніданок"- замовила Єва.
- Ну, а я латте і чізкейк.
- Гаразд, замовлення буде готово через десять хвилин,- він усміхнувся мені і пішов.
- Ого, в тебе я бачу появляються кавалєри,- підморгнула мені Єва і засміялася.
- Ай, замовкни, мені зараз не до "кавалєрів", мені треба вчитися. Між іншим, ось тримай твої книжки, які ти мене просила принести.
- Дякую, але на рахунок хлопця я б на твому місці подумала, а то що ціле життя плануєш бути самотньою?
- Давай змінемо тему. Дай-но сюди книжку.
- Добре, добре, не гарячкуй,- нервово говорила подруга.
Я стала нервовою, адже я не люблю,коли лізуть в моє особисте життя. Відібравши книжку від Єви я її незграбно поставила на край дивану. Ну і як можна було передбачити, вона впала. Зігнувшись під стіл, щоб підняти книжку, я побачила що з неї щось випало. Я все аккуратно підняла і поставила на стіл.
- Дивись все- таки тут ще щось було, це вроді якась фотографія,- але ми не встигли її роздивитися, бо нас перервав надоїдливий офіціант.
- Так, ось ваш заказ,- сказав він.
- Перепрошую, але ми не замовляли печево,- відповіла я.
- Це комплімент від закладу,- підморгнув він мені,- але чи не могли б ви залишити, свій номер телефончику?
- Вибач хлопче, але вона зайнята. На жаль нічого не вийде,- усміхнулася і сказала Єва.
- Пф..- він пирхнув і розвернувшись пішов.
- Спасибі, що захистила. Але ким то я зайнята, га?- з усмішкою запитала я.
- Як це ким? Звичайно ж, мною,- відповіла подруга і ми засміялися.
***
- Привіт мам, я вдома,- уввійшовши до хати крикнула я.
- Привіт, сонечко, як пройшов твій день?-підійшовши до мене мама, мене поцьомала.
- Нормально. А у тебе?
- Як завжди, дорогенька. Будеш блінчики? Я свіженькі напекла.
- Буду, але спершу я в душ.
Швидко прийнявши ванну, я прибігла на кухню, де почала їсти мамині фірмові блінчики.
- Дуже смачно! Доречі, сьогодні натрапила на одну дивну книгу, хочеш покажу?- запропонувала я мамі.
- Давай.
- Тримай, але чесно кажучи ми з Євою не знаємо, що це за книжка і на якій вона мові,- я акуратно передала книжку мамі, але я не очікувала таких емоцій.
- GENITURAM? Це справді вона? Де ти її знайшла?
- Емм,ну це довга історія. Але ти щось знаєш про цю книгу?
- Так. Ця книга написано латиною. Я не знаю цю мову, але я знаю як перекладається заголовок. "Genituram" перекладається з латини як "Гороскоп".
- Гороскоп?- перепитала я знов,- там між іншим є ще якась світлина, але я не встигла її роздивитися.
Перегорнувши пару сторінок вперед я знайшла ту фотографію про яку говорила і нарешті могла її роздивитися. Але в один момент, на очах появилися сльози, які я була не спроможня зупинити.На фотографії я побачила батька, котрий поставив руку на плече іншому чоловіку.
- Тут твоєму татові десь тридцять років, хм, а він майже не змінився від тоді...- я побачила, як на маминих темних очах виступили сльози,- все такий же красивий, темно волоссий і його прекрасні смарагдові очі, прям як у тебе,- вона підняла голову, усміхнулася і прибрала моє довге риже пасмо.
- Охх.. мам, мені його так не вистачає,- сказала я і ще дужче заплакала.
- Тсс.. я знаю, мені теж,- мама мене пригорнула до себе і почала гладити по волоссю.
Через пару хвилин, я оговталася і схлибуючи запитала мами:
- А хто це біля нього? І що ця фотографія тут робить?
- Це його найкращий друг - Фальк Вільямсон, це все що я знаю і не маю ніякого поняття, що ця світлина тут робить. Але я можу сказати тобі точно, що якщо ти хочеш дізнатися більше про свого батька, тобі потрібно вирушити в Австрію.
- В Австрію? Мам, ти з глузду з'їхала?
- Але це тобі дасть можливість зрозуміти хто ти є насправді!
- Мам, ти щось приховуєш від мене?
- Так, є дещо, але я не взмозі тобі нічого розказати. Ця мить настала, вони шукають тебе!- почала загадково говорити мама.
- Хто шукає? Яка мить настала? Поясни, бо я щось нічого не второпую.
- Я б зрадістю, але кажу що не можу. Вже завтра їдь в Австрію в селищі " Гумерсбах" в альпах, є наш будиночок. Приїдеш і просто запитайся, де власність Деларасів і тобі підкажуть. Я вже негайно купляю тобі квитки, йди збирайся.
- Стоп, то я їду одна? І ти не спиталася чи я хочу.
- Так, люба, я б тобі все розказала якби щось знала. Просто твій тато не був таким простим і ти не проста. Від батька тобі дісталися чудові смарагдові очі та хоробрість, а вже від мене кучеряве риже волосся. Алексія- ти прекрасна і твоє життя трохи відрізняється від інших, це вже я знаю точно. А тепер йди спати, бо тобі рано вставати. І так, в тебе нема вибору.
- Але ж... мам.
- НІ. Йди спи.- і я покірно пішла в ліжко, хоча після таких новин звичайно ж я не спала. Від самого ранку, я зрозуміла, що день буде "пречудовий" і я не помилилася.