«Мені зараз сниться сон?»
Вона проковтнула луску русалки, втратила свідомість, а коли відкрила очі, раптом опинилася в місці з минулого. Офелія, очевидно, знала, де вона.
Як вона могла забути?
Чоловік із чорним волоссям стояв під люстрою і сяяв, як кришталь, ще яскравіший за світло. Тоді він був першим, хто потрапив їй на очі серед цього нудного, одноманітного зібрання вищого суспільства. І не важко було сказати, хто він.
— Але я чула, що великий герцог Ронен ненавидить банкети?
«Його Величність Імператор щиро просив його присутності, і подейкують, що цей бенкет спеціально влаштовують у більшому масштабі, щоб запросити його».
Дещо здалеку Офелія нашорошила вуха, чуючи розмову дам, які прикривали губи віялом.
«Чи варто мені піти поговорити з ним? Не буде іншого шансу зустрітися з ним знову».
«Якщо ви прагнете стати великою герцогинею, то просто забудьте про це. Якщо ви хочете мати такого чоловіка, як він, але ви не принаймні імперська принцеса, то вам не пощастило».
«Якщо він одружиться на імператорській принцесі, все ще залежить. Хіба це не має бути Друга принцеса?»
Вони мали рацію. Імператор мав не одного чи двох дітей, але вони не були рівними. Про деяких належним чином піклувалися в імператорській родині, а інші навіть не могли погрітися в такому ж світлі, хоча їх вважають «зірками» імперії.
Якщо імператорська принцеса була меншою за другу доньку імператриці, то вони вважалися ще меншою за молоду леді з поважного дворянського роду. У цьому випадку це була Офелія.
«Якщо це хтось, як Перша принцеса, яка навіть не має власного палацу, то це інша історія».
«Я чула, що її виганяють».
«Я теж це чула. На схід. Здається, вона вийде заміж за маркграфа.»
Їй дали чудовий титул першої імперської принцеси просто тому, що вона народилася першою, але ніхто не поважав її, оскільки вона була позашлюбною дитиною.
Офелія Мілескет.
Коли вона наближалася до відповідного віку для шлюбу, її неминуче буде відправлять в політичний шлюб, але ніхто не хотів приймати позашлюбну дочку.
Оскільки вона не отримувала жодних пропозицій заміж, Офелію призначили інспектором і змусили подорожувати прикордонними володіннями, щоб використати надане їй імператорське ім'я.
Володарі прикордонних володінь, які були далеко від варти імператорської родини, завжди були болем на шиї. Якби вони послали Офелію, яка, незважаючи на те, що була позашлюбною дитиною, все ще була принцесою за ім'ям, лордам було б важко спробувати робити щось підступне.
І якщо пощастить, можливо, хтось із тих дворян узяв би Офелію як наречену. Простіше кажучи, її покинули.
Тож будь-хто міг запросто згадати ім'я дівчина та посміятися з неї. Завдяки цьому з моменту повноліття Офелія не проводила багато часу в палаці. Аж досі вона повернулася, коли до столиці приїхали чужі значні люди.
На цьому бенкеті Офелія вперше зустріла Яна. Чесно кажучи, було натяжкою сказати, що вони «зустрілися».
Яна оточувало багато людей під цією яскравою люстрою, а Офелія була поза цим натовпом, просто слухаючи, як вони говорять про нього. Але точно був один важливий спогад.
«Він ніби в іншому світі, ніж я. Це те, про що я думала.'
Вона все одно його більше не побачить, тож швидко забула про нього, а потім пішла до наступного місця, яке мала оглянути.
Поки вона знову не зустріла Яна на узбережжі Ладіна. Отже, хоча це була їхня перша офіційна зустріч на узбережжі, перший спогад Офелії про Яна був на цьому бенкеті.
«Я забула про це».
Вона ніколи не думала, що знову згадає. Всередині її рота було гірко. Чи була це галюцинація, створена лускою русалки?
«Я не хочу бачити такий сон».
І це навіть не було схоже на галюцинацію чи ілюзію. Це було надто яскраво. Галас бенкетного залу, спідниця сукні торкається її ніг. Більше того, їй було неприємно, що вона бачила яскраве зображення Яна, яке сяяло під люстрою. Подивившись на нього таким чином, дівчина згадала час, коли кохала його всім серцем.
Ні, вона пригадала, коли «повірила», що кохає його. Ті незрілі дні, коли тримала його за руку і мріяла про щастя.
«Це було як у казці».
Принц і принцеса з казки, яку вона таємно прочитала в дитинстві. Вони зустріли один одного, разом подолали багато труднощів, одружилися і жили довго та щасливо.
Репетитор, призначений Офелії імператорською родиною, сказав їй вивчати історію або більше лексики, а не витрачати час на казки. Але в той час єдиними книгами, які вона читала від початку до кінця, були ті казки.
Якби вона була як казкова принцеса, то витримала б усе. Навіть коли її бив вихователь. Навіть коли з неї глузували за те, що вона позашлюбна дитина.
Тому що вона була принцесою. Таке важке життя довелося пережити принцесі з книги. Вона могла стримуватися від відчаю, якби думала про неї.
Звичайно, дівчина знала, що принцеса з казки — це не вона. Відразу після того, як вона вийшла заміж за Яна, були часи, коли дівчина сміялася над собою, згадуючи, як нерозумно втішала себе, коли була дитиною.
«І я знову зрозуміла, що казки — це просто казки».
Єдине що було добре у цій ситуації було те, що це сон, бо неможливо, щоб це було по-справжньому. Офелія повернулася до Яна спиною.
Вона нічого не знала про магію, але знала одне про пробудження від сну. Неважливо, була це галюцинація чи ілюзія. Їй потрібно було вибратися звідси. Думаючи лише про це, Офелія відчинила балконні двері й вийшла.
Вона притулилася до поруччя —
Потім дозволила собі впасти.
...Перед падінням вона могла зустрітися з кимось поглядом.
* * *
Ян Карл Ронен, лорд Ронена, на мить засумнівався в своїх очах.
Якщо те, що він побачив, було правильним, то була жінка, яка стрибнула з балкона.
Для нього це було випадковістю побачити це. Він повернув голову лише тому, що не хотів слухати нескінченну балаканину поруч, а потім випадково побачив як незадовго до того, як балконні двері зачинилися, в його очах палало червоне, як полум'я, волосся, а потім зникло.
Жінка стрибнула з балкона? Ян на мить завмер. Він не був упевнений, чи він все правильно зрозумів.
«Ваша Високоповажність, я знаю, що ви вважаєте банкети стомлюючими, але, будь ласка, не робіть це так очевидно».
Коли його помічник вказав на це, Ян рішуче запитав.
«Ви не бачили?»
«Що ви маєте на увазі, сер? Якщо ви просто шукаєте шанс втекти, то просто знайте, що я докладу всіх зусиль, щоб зупинити вас».
«Я не буду цього робити, тож послухай мене на хвилинку. Балкон.»
«Балкон?»
Помічник спрямував свій погляд туди, куди дивився Ян.
«Ви хочете втекти і піти туди?»
— До біса... Скільки разів я маю казати тобі, що я не зроблю цього тут, у Мілескеті?
«Ви зробили це минулого разу. Я бачив це цими двома очима».
Помічник Яна, Маніше, був сповнений рішучості не допустити нічого сьогодні.
Нещодавно поширилися чутки, що друга імперська принцеса Мілескет зацікавилася Яном. Це не були помилкові чутки, тому що сам імператор також таємно повідомив, що готовий віддати йому свою кохану доньку.
Це був би шлюб між Імперією та герцогством. Якби це сталося, герцогству Ронен не довелося б сильно покладатися на нестабільні фонди морської торгівлі.
Останнім часом більше кораблів, які відпливли, ніж повернулися. Море мало надто багато невідомих стихій, і герцогство, яке значною мірою покладалося на морську торгівлю, було на межі розпаду в будь-який момент, хоча зараз воно здавалося могутнім.
На щастя, вони працювали разом із Чарівною вежею, щоб використовувати магію для навігації у водах, але цього було недостатньо, щоб стабілізувати ситуацію.
Погодився й лорд герцогства Ян. Ось чому він пройшов весь цей шлях до Мілескет, щоб налагодити зв'язки.
Крім того, Маніше таємно прослухав інформацію про Яна перед тим, як вони прибули на бенкет.
— Ваша Високоповажність, ви чули чутку?
— Які чутки?
— Я чув, що вами цікавиться Друга принцеса.
— Маю честь.
—Сьогоднішній бенкет організовувала імператорська родина Мілескет. Ви збираєтесь з нею зустрічатися? Друга принцеса.
Ян злегка підняв брови, поправляючи ґудзик на манжеті. Щоразу, коли помічник бачив гострі риси свого лорда, дивно скривлені, ніби він був мечем, що розсікав морський бриз, Маніше несвідомо стискав руки в кулаки.
Інші сказали б, що Ян був наляканий, але Маніше думав інакше, тому що він ніколи не міг знати, куди втече цей чоловік, який, здавалося, не цікавився нічим і ніким у світі.
Були моменти, коли його сріблясті очі, що сяяли під яскравим небом, здавалися такими, ніби вони мали колір неба перед грозою.
— Якщо ця сторона зобов'язує мене це зробити, то, мабуть, мені доведеться.
— Добре. Я не дозволю вам втекти сьогодні.
— Я подумаю.
Це була привітна відповідь. Почувши відповідь Яна, Маніше подумав, що його володар не зовсім байдужий до Другої принцеси. І тому помічник вирішив, що сьогодні, незважаючи ні на що, організує зустріч між Другою Принцесою та Яном.
Однак його бісовий лорд раптово зник. Маніше в паніці озирнувся навколо, шукаючи Яна, пробурмотівши, куди поділася його «увага».
Одного разу Ян втік з бенкету на день народження короля Кшента після того, як той обдурив Маніше. З дитинства герцог завжди ненавидів бенкети, тож помічник інколи закривав очі й відпускав Яна. Але не сьогодні.
Вибачте, сер, але сьогодні вам доведеться попрацювати трохи понаднормово. Коли Маніше зміцнював свою рішучість, у бенкетному залі стало шумно.
«Входить, Її Високість друга зірка Мілескет!»
Двері відчинилися, і до кімнати увійшла високопоставлена жінка. Друга принцеса Каделія Мілескет. Усмішка на вустах Маніша ледь не сягнула йому вух, коли він її побачив.
«Сір, Друга принцеса прибула раніше, ніж ми очікували. Давайте, підемо її привітати і...»
Але щойно він обернувся, посмішка Маніша зникла.
«... Якого біса».
Ян, який оглядав усе навколо, був поруч із ним щн секунди назад. Але тепер його не було.