Фільм видався таким собі, а Ваня всю дорогу з кінозалу тільки те й робив, що розписував якою крутою буде новорічна вечірка. Спочатку вона планувалася за містом, але щось пішло не так і нині говорили, що вже заброньовано великий віп-зал у нічному клубі. Дімі було все рівно, тож більшість монологу друга він прослухав.
Поки чекали маршрутку, на мить йому здалося, що серед людей він побачив когось у такій самій шапці, як була у нього. А от коли вона дійсно була у нього, такого не траплялося. З задуми вивів Іван.
- То де, ти кажеш, твоя безцінна улюблена шапка?
“Ніби думки прочитав” – подумав Дмитро.
- Можна сказати, позичив…
- Щось ти темниш, друже.
Якщо хтось вважає, що випитувати деталі, то суто жіночий талант, то він точно не знайомий з Ванею. Через десять хвилин він знав всю історію та задумливо дивився на Діму.
- Ти маєш її знайти.
- Як сніг на голову… Чому це?
- Щоб забрати шапку, звісно! – Іван розсміявся і на цьому тему закрили.
Тридцять перше грудня буває раз на рік – це найбанальніший з аргументів на користь вечірки. Але Дмитро врешті коротко відповів “Ок”. Дійство назначили на дев’яту вечора, тож Діма встиг повечеряти з рідними, зібратися, зайти до Вані, щоб підтвердити, що обрана ним сорочка чудова і точно сподобається будь-якій дівчині, а не лише Ларі… В “За лаштунками” – так назвали найпопулярніший нічний клуб міста – вони дісталися, коли там уже стало людно.
- Хто б міг подумати, що окрім нас ще хтось вирішить святкувати тут… - щиро дивувався Дмитро.
- Свята наївність, друже. Існує багато народу, який жити не може без таких двіжух, тим більше у свята.
- Мені не зрозуміти?
- Тобі не зрозуміти! Ходімо, нам туди. – на відміну від Діми, Іван добре почувався практично в будь-якій ситуації.
Завидівши хлопців, Лара підійшла привітатися, та не встигла й пари слів мовити, як дівчата терміново покликали її з собою.
- Обов’язок кличе, - підморгнула вона і зникла серед натовпу.
- Піду допоможу… - Ваня немов і не стояв поруч.
- Ок, глянемо, що тут і як… - у Дмитра святкового настрою поки що не передбачалося.
