Судячи з емоцій, які на її обличчі змінювали одна одну, вона вирішувала не лише, що відповісти, а й як вчинити. “Стало тепліше – це добре. А якщо він маніяк якийсь? Та ну, маніяк не пропонував би свою шапку, скоріше, щось інше. Але ж дивно, як не крути… Ще й звернувся на “ти”, та чомусь виправляти його не хочеться, хоч ми не знайомі і, зазвичай, це бісить”. Тут до неї дійшло, що вона уже з хвилину мовчить і тупо дивиться на нього.
- Ліля, - якось здивовано мовила дівчина і подала руку.
- Діма, - відповів юнак і так тепло усміхнувся, що вся ніяковість разом кудись зникла.
- Дякую, але не варто. Сам же замерзнеш…
- У мене є капюшон! – з запізненням згадав він.
До зупинки під’їхала маршрутка і перервала розмову.
- Моя, нарешті… – зраділа Ліля і швиденько заскочила всередину.
Водій, вочевидь, поспішав закрити зміну і дістатися додому, бо ледь дівчина встигла зайти, відразу ж зачинив двері і рушив. Ліля розгублено глянула у вікно – шапка так і лишилася на її голові. Вона встигла помітити, як хлопець усміхнено знизав плечима – так, то й так.
Самому на зупинці було нудно, та й нова знайома викликала інтерес.
“Божевільна, але цікава” – з цією думкою Дмитро зайшов у потрібну, а нині ще й жадану, маршрутку.
Наступного дня, по обіді, хлопці вирішили піти в кінотеатр, а разом з тим обговорити плани на новорічну ніч.
- Ми обов’язково повинні піти на цю тусовку, - переконував Іван.
- Якось не дуже кортить зустрічати Новий рік серед натовпу п’яних незнайомців…
- Там будуть наші знайомі! І чому ти вирішив, що це буде п’яний натовп?
- А хіба слово “тусовка” не передбачає цього?
- Та облиш. Її влаштовує Лара, ми маємо туди піти.
- Так ось в чому справа… - засміявся Дмитро – То відразу так би й сказав. А хіба не Лара зустрічається з Сергієм?
- Яким Сергієм?
- Пилипчуком. Батько якого власник цього ТРЦ і ще хтозна чого…
- Ааа… З цим Сергієм… Ні. Вона сказала, що вони розбіглися.
- Ох, Іванко, не влипни у неприємності зі своїми поривами до ніжності…
- Та про що ти? Все буде найс.
