Ти знаєш хто я?

10. Політ

Ми з Мією в аеропорті, вже досить багато наших є. Ми підійшли до всіх і почали розмовляти.
- Народ, а документи? Гроші? Ви вже квиток купили?
- Та От чекаємо всіх, по черзі потім будемо проходити.
- Ясно.
Ми ще довго говорили, вже зібралися всі, тільки чекали компашку Едо. І От момент "істини", приїжджає дві машини, одна - спорткар, а друга - крутий чорний джип.
Із них вийшло шестеро друзяк.
- Нарешті!!!!- викрикнув хтось.
Ми всі рушили до каси реєстрації. По черзі нас кожного розраховували і звіряли документи. Нам з Мією місця випали майже разом. Між нами хтось сидів. Та нехай поміняємося. То всьо діло зайняло кучу часу, і без 20 хвилин на 23:00 сповістили що літак буде рушати через 20 хвилин. Під час сигналу ми були вже всі готові. І спокійним ходом рушили до літака. Наші чемодани забрали, я взяла рюкзак.Там же вкусняшки. Ми з Мією ішли із самого ззаду. А перед нами компашка Едо.
- Було трошки незручно йти. Ми чули їхні жарти.
І ось вже дійшли до літака, зайшли та сіли на свої міста.
І вийшло так, що вони були біля вікон. Це добре. І там сиділа компашка Едо.
І на Моєму місці сидів Крістофер. А на Міїному Едо. А між ними Дев. Ми підійшли і Мія сказала.
- Вибачте та тут наші місця.
- Оууу, міледі соррі!- сказав Едо і його компашка почала ржати.
- То може встанете?
- А ви можете на ноги сісти.
- Пасіба не треба.
Я стояла і мовчала. На мене дивився Дев. А я на нього. Буквально хвилину. Потім мені набридло стояти і я сказала:
- Якщо хочете, то можемо помінятися.
- Та сідайте вже! - Едо встав, а за ним і Крістофер. А Дев сидів, бо був на своєму місці. Я йшла до вікна. Ми раніше домовилися з Мією. Але Дев не прийняв ноги щоб я просунулася.
- Прийми будь ласка.
- Без проблем.
Я пройшла і сіла.
- Слухай, Дев ти можеш помінятися місцями?
- Ти не хочеш сидіти біля вікна?
- Ні не зі мною, а з Мією.
- Ну за послуги треба платити.
- Скільки?- він почав сміятися
- Та не гроші, щось інше.
- Наприклад?
- Бажання.
- Окей.
- Якщо його не виконаєш то буде покарання і ще + 1.
- Ну ладно, міняйся вже.
- Все, і пам'ятай бажання є бажання.
- Ага.
Він встав і сказав Мії щоб вони помінялися.
Так і зробили.
Ми з Мією поговорили трошки, але нашу розмову перебила стюардеса, яка підійшла і попередила що літак взлітатиме, і щоб ми пристягнулися. І виключили телефон. Даа саме я виключу(нє).

Ми вже летимо.
Всі займаються своїми справами. У Мії телефон сам вирубився, а в мене ще Куча зарядки. Мені приходить повідомлення від невідомого номера. Я дивлюся на Мію, типу, ти не знаєш хто це? Але вона спала. І вирішила я проігнорити, і дивитися у вікно, слухаючи музику.
Але не тут було. Приходить ще одне, і ще, і ще. І я захожу у "Повідомлення" там пише:
"Як справи?"
"Чого мовчиш?"
"Вийди в туалет, поговоримо"
"Ей не ігнор, бо гірше буде"
"Я чекаю біля туалету"
-Хто ж це?- Подумала я. І все ж просто сиділа.
Приходили повідомлення, а я сиділа, і тут встає Девен. Дивиться в мою сторону, а я на нього, і просто бере мене за руку і суне в свою сторону. Я в шоці була, він мене тянув, і я щоб не розбудити Мію (бо той силою підняв мене), обережно пройшла, Він тянув далі, а я йшла, і не хотіла там кричати чи ще щось бо люди спали.
- Це ти писав?- вже сказала я у кімнаті перед туалетами, і ще якоюсь дверкою.
- Даже не знаю.
- Ну про що хотів поговорити?
- та так, проходь!
Він відкрив двері (з табличкою, що були окремо)
і взяв мене за руку і потягнув туди. Це була кімната з диваном, телевізором і столиком. І вікном з виглядом на небо.
І він закривши двері сів на диван а я стояла з недорозумінням.
- Та сідай, нащо нам зайві вуха?
Емма з обережністю сіла на диван.
- Ну що хотів?
- Поговорити.
- Про що?
- Та блін зоспокойся.
- Я спокійна.
- Може чаю чи кави?
- Кави. Я обернулася до вікна, звідти було видно нічне небо, зорі, хмари, бо ми летіли паралельно з ними. Було круто.
- Чого не спала?
- Якось не хочеться. А ти?
- А я сплю дуже мало.
- Ясно.
Стюардеса принесла нам каву.
І вийшла.
- Бери- він подав мені каву.
- Дякую.
- А давай жити разом?
Я чуть не подавилася кавою: - Всмислі?
- Ойй, та в будинках.
- Аааа. Так ми не з вами.
- я тобі кажу, завтра всі пороселяються так як хотітимуть.
- Ну то не факт що ми хочемо.
- Ми?
- Ну я і Мія.
- А ясно, так дві будете.
- Ну ми з вами навіть не спілкуємося.
- А нам достатньо що ти з і мною і Едом спілкуєшся.
- Давайте ми вирішимо з ким нам жити.
- Ну а Мія ж закохана в Еда.
Невже ти не хочеш їй щастя?
- Хочу, але не треба мене шантажувати.
- Пам'ятаєш про бажання?
- Ну.
- Нуууууу.
- Ти псіх.
- Я знаю, так що житимете з нами.
- Побачимо. А ще дві?
- Знайдемо.
- Навіщо ми вам?
- Побачите. - тут він показав свої всі зуби.
- Ми не будемо жити з вами.
- Будете.
- Ні.
Я встала і направилася до дверей. Але вони були зачинені. Я ще раз спробувала, але ні. Не виходить.
- Відкрий.
- Це наказ?
- Це прохання, поки що.
- А що якщо не відкрию?
- Для чого ця кімната.
- Звукоізолююча- добавив він.
Я лише глянула на нього із незрозумілим виразом обличчя, і підняла брову. Весь цей час я ще досі стояла біля дверей і трималася за ручку. В мене з'явився план.
- Девен мені немає чим дихати- після цих слів я, тіпа впала без свідомості, та насправді я просто впала і не дихала.