03:33

5

- Прокидайся любий , сонце вже встало , а ти ще спиш … Сьогодні ти нарешті почнеш працювати над першим прототипом , ти не можеш це пропустити –  сказала Марія .
Ігор нарешті знову почув цей голос , це була просто мелодія для його вух яку він хотів чути знову і знову . Але відповісти він не міг так як тепер хотів , це всього лише спогад який він проживає знову .
- Ааааааааа…. Що вже ранок … Добре квіточка , встаю . – відповів тоді вчений .
- Молодець ! Я вже маю бігти , в ти збирайся і теж виходь , я приготувала тобі сніданок , тому не забуть !
- Коли я забував поснідати ?
- Вчора , і минулого понеділка і…
- Вистачить . Я згадав . Ти пам’ятаєш … ?
Перебила його тоді Марія
- Що пам’ятаю ?
- В нас сьогодні банкет ввечері з приводу гранту .
- Так , звичайно пам’ятаю . Забереш мене із роботи раніше , щоб я все встигла зробити ?
Ігор кивнув , а очі були і досі ледь розкриті .
- Гаразд часу вже немає . Удачі над прототипом .
- Щасливої дороги , кохана .
Вона посміхнулась поцілувала і побігла .
Університет тоді виглядав досить гарно . Високе , широке приміщення , вісім поверхів вниз , тоді він ще не знав що стільки ж в низ . Було купа різних вчених , студентів всі посміхались , кордони університету були осадженні газонним забором , велика територія по заду корпусів  , для випробувань літальних і наземних засобів .
Проходячи до лабораторії вчений згадував те що давно було ним забуто .
Лабораторія в якій він працював була досить далеко  , і йти приходилось довго , в коридорі він бачив різні таблички із іменами інших вчених . І намагався згадати когось підозрілого , хто б міг допрацювати прилад вже по за межами університету .
О 16 годині Ігор поїхав за коханою . Прибувши до місця її роботи , як і домовлялись чекав на вулиці , біля машини , вікна в її кабінеті виходили прямо на стоянку . Вийшов хотів запалити , але передумав . Марія все ж не виходила , і він вирішив сходити дізнатись сам .
- Доброго дня . Я Ігор , прийшов до Марії Олександрівні , вона із кардіологічного відділу .
- Доброго дня . Але її сьогодні звільнили , чи вона сама звільнилась , цього не знаю , загалом вона вже дуже давно поїхала звідси . – відповіла медсестра на реєстратурі .
- Хммм … Дякую . До побачення . – попрощався вчений і не захотів нічого більше розпитувати , а просто хотів потрапити до коханої і все дізнатись самому .
- До побачення – ввічливо із посмішкою відповіла дівчина за столом реєстратора .
Вийшовши на вулицю він був трішки збентежений і не знав що взагалі трапилось . Вирішив зателефонувати , але телефон був поза межею зв’язку . Тому просто поїхав додому .
Під’їхавши до двох поверхового будинку який він побудував із своїми братами за досить довгий період часу , але будинок вийшов красивий .
Високий , світлий , велика частина стін замінені товстим склом , багато світла і дерево яке росло неподалік вже досить велике , він згадав як його батьки , на той час ще були живі , коли почалось будівництво , посадили яблуню , і при закінченні будівництва на перервах можна було з’їсти кілька молоденьких яблук , від батьків .
На другому поверсі горіло світло , і він зрозумів де зараз Марія .
- Привіт .
Десь далеко почувся тихий , сумний голос який із ним привітався .
- Як себе почуваєш ?
- Вони мене звільнили . Розумієш ! Звільнили !
- За що звільнили ?
- Я сьогодні запізнилась і не змогла прийняти тварину , в результаті породистий пес не дочекався мене , а господар написав скаргу , що в потрібний момент мене не було на робочому місці . А далі зрозуміло, що сталось … Ти знаєш мого директора , така стерва , а не жінка . *Марія починає сильно плакати*
Ігор довго заспокоював Марію .