Історія однієї душі

Душа:

Всю ніч її мучили нічні жахіття...Не уявляю, звідки вона знаходить в собі сили на мрії.За це я й пишаюся нею,моєю Мелісою.За її непереборну жагу до щастя,нехай поки і уявного.Сьогоднішні мрії були особливо теплими та затишними.Найдивніше те,що чим яскравіше Меліса мріє,тим більший біль мені приносить.Чому? Напевно,бо її мрії не щирі,ними вона лише шкодує себе...Вона й досі не відпустила дитячі образи...
Дитинство... Пам'ятаю ті часи.Тоді я була більшою,значно більшою.Здавалося,я могла вмістити в собі цілий світ.Але час йшов,Меліса зростала,а я тим часом,як би абсурдно це не прозвучить,ставала дедалі меншою і вразливішою.Бували миті,коли вона ставала мені геть чужою... Іноді мені навіть здавалося,що вона втрачає мене.Але Меліса сильніша,ніж здається.І хоча вона і намагається заховати мене як найдалі,вважаючи надто вразливою,насправді вона мене відчуває...В сучасному світі душі стали надто крихким скарбом.Ще ніколи їх життя не знаходилося під такою загрозою,як зараз.Я розумію Меллі.Але іноді,згадуючи ті часи,коли я була відкритою для всіх і кожного, мені жахливо хочеться їх повернути,хоча б на мить...Відчути всередині себе чиєсь тепло,таку солодку отруту,як довіра...