Учениця За Обміном

Частина 18

Сьогодні неділя, а отже треба закінчити домашнє завдання, про яке я не згадувала з п'ятниці. Хоча сумніваюсь, що з цим вивихом я піду до школи.

Потрібно вставати, але я не можу через Луі. Нє ну серйозно, мені з ногою не так вже і зручно, а ще він. Хоч це і приємно, що Лу обійняв мене, але всеж не зручно.

- Лу, - я починаю будити його, - Луі, - трохи голосніше говорю я.

- Спи і не мішай іншим, - він пробурмотів.

- Ну раз так, то ти сам на просився, - я стягнула з нього ковдру.

- Ти знущаєшся? Спочатку сама хочеш, щоб я спав з тобою, а тепер ще й ковдру стягаєш з мене, бо бачте проснулась раніше і не можеш спокійно полежати! - звідки таке невдоволення?

- Не скандаль. В тебе надто високий голос. Голова болітиме, - тепер моя черга бурмотіти.

- А ти не буди мене в таку рань! - він далі кричить.

- Ти хоч знаєш, яка година? - спокійно запитала я.

- Ні?

- Ну то перестань кричати! Зараз 11! Люди вже давно на ногах!

- Але ж сьогодні неділя!

- Вівторок! Яка різниця який день тижня? Люди всерівно вже на ногах.

- Але не я. Ну і не ти, - усміхнувся хлопець.

- Гррр, - я витягла подушку з-під своєї голови та накрила нею голову[мда, набір слів шокує].

- Не нервуйся! Це погано для здоров'я.

- Та ти що, - не збираючи подушки з голови відповіла я.

Не знаю чому, але нерви взяли гору. Я просто мовчки встала, накинула на себе халат і ледве вийшла за двері. Хоч це була і моя кімната.

Ох, спускаючись по сходах, я прокляла цю ідею сотню разів. Два рази я знову ледь не грохнулась, але попри біль та незручності я спустилася вниз. На кухні, як не дивно, була Джоанна.

- Доброго ранку, місіс Томлінсон, - привіталась я.

- Доброго Евеліно, - жінка посміхнулася, - як спалось? - але їх усмішка зникла як тільки вона побачила мою ногу, - ох, що сталося?, - Джо підбігла до мене і посадила на крісло в кухні.

- Ем, нічого особливого, просто вивихнула ногу, - нервово хіхіунула я

- Боже, як так?