>🔞< нахабний директор >🔞<

<<part 46>>

буквально через хвилин 10 ми опинилися у незнайомому мені місці. дерева, гілки, бруд... навіщо це все? невже не можна було просто сходити до ресторану?
пронісши мене ще хвилин 7, остін раптом поставив мене на ноги обличчям до себе.

я: ну і що тут? для якої мети ти привів мене в цей бруд?
- Невдоволено говорила я.
через свою агресію я нічого навколо себе не чула, у скронях гуло, настрій впав до 0.

нік: чому ти така зла? обернись хоч...
з цими словами блондин різко розгорнув мене на 180 °.
я: що там може...
перед очима постала величезна печера, довкола якої було озеро з мостом.

печера обливалася великим водоспадом, тільки зараз я почув цей шум і відчула свіжий вітер на своїх плечах.
я: н..нік, що це?
- Заворожено запитала я.
Остін лише посміхнувся.

нік: не має значення, йдемо?
взявши мене за руку, колишній повів мене до мосту.
пройшовши до середини озера, я посміхнулася. все було так гарно, все продумано до дрібниць. щоб не намокнути під мріями води, біля печери стояв прозорий накид, саме завдяки йому ми й пройшли в прохід сухими.

печера була невелика, посеред неї стояв розкішний стіл із різними стравами та напоями. у кутку стояв скрипаль, а в самих стінах кам'яної брили стояли вибиті вікна, немов у кам'яному замку.

я: Боже мій, невже ти правда це зробив для мене?
- говорила я, захоплюючись подарунком хлопця.
таке божество я бачила вперше, мене ніхто і ніколи не водив на побачення у такі місця.
нік: сідай, ти напевно дуже голодна.
- Сказав хлопець відсуваючи для мене дорогий стілець з чорного дерева.

я: дякую.
подивившись на завісу з води, що пливли за віконцем, я посміхнулася.
нік: що будеш?
мої очі перейшли на блюда. червона риба, оливки, сир, рис.

я: я буду салат.
у цей момент заграла скрипка. посміхнувшись молодому хлопцю, я хихикнула.
я: це так мило)
- Не приховуючи своє щастя, говорила я.
нік: вибирай, тут 5 різних видів, всі найдорожчі та найсмачніші.
– відповів хлопець.

я: а що то за салат?
- Вказавши пальцем на тарілку з незрозумілими інгредієнтами запитала я.
нік: це салат "Florette Sea & Earth", один з найвишуканіших салатів у світі.
- відповів він.

я: здорово, чи можу спробувати саме його?
- Розглядаючи страву ніби маленька дитина запитала я.
остін раптом засміявся.
нік: звичайно можеш, просто скажи чого хочеш, я покладу.

відклавши мені трохи салату в тарілку, хлопець повернув блюдо із салатом у вихідне місце.
розливши по келихах дороге червоне вино, блондин відкинувся на спинку стільця.
нік: ну як тобі?

з'ївши вміст салату, я посміхнулася.
я: мм, це дуже смачно!
- Вигукнула я.
нік: дуже радий, що ти щаслива. як пройшов твій день? ти так сяєш, шкода, що я раніше не помічав цієї приголомшливої посмішки)
- лестив остін.

я: ти підлизуєшся?
- роблячи ковток вина говорила я.
нік: у жодному разі, просто хочу частіше бачити твою чарівну посмішку.
давно мені не говорили таких слів, але я пам'ятала, що ця людина завдала мені багато болю, танути, як морозиво, мені зараз не варто.

нік: може потанцюємо?
- Запропонував той.
я: не проти, давай.
підвівшись із-за столу, хлопець узяв мене за руку.
відійшовши трохи далі від столу зі стравами, блондин обхопив однією рукою мою талію, а другою взявся за мою руку.

танцювала я добре, та й він був непоганий у повільних танцях, тому повільно, в такт музиці, ми почали рухатися по колу.
нік: як тобі місце? тобі подобається наше побачення?
– цікавився хлопець.

я дуже.
- Відповідала я посміхаючись.
сіроокий раптом додав.
нік: якщо ти думаєш, що це все, то ти помиляєшся)
таке в рази запалило мене. мені стало дуже цікаво що ж він там придумав ще?
>>>>>>>>
на жаль фото не знайшла, ех. мабуть таке буває лише у моїй фантазії. як вам?