Без шрамів не буває щастя

Глава 5. Спроба на краще життя

Мар'ян прийшов в себе лежачи під крапельницею. Останнім спогадом було як батько відтягував його від Артема і забирав ножа з рук. Він не пам'ятав що саме сталося, а те, що пам'ятав виглядало як дурний сон.

- Мар'ян, скажи чесно, тобі подобається нас доводити?- звернувся до нього батько та підійшов до ліжка.- Ти коли встиг наркотики знайти? Думаєш, я тебе до лікарні не відвезу?!

- Це не я,- хлопець відвернув голову до стіни.- Це все Артем. Він мені ще вночі підсипав щось.

- Йому це навіщо?

- У нього запитай.

- Треба було тебе до інтернату здати,- роздратовано сказав батько та пішов з кімнати.

Мар'ян не знав що й думати. Навіть уявити не міг, що брат може підставити. Ще й так сильно. А все заради якогось спадку, який він отримає не через десять, двадцять і навіть не через тридцять років.

На годиннику вже була майже дванадцята година. Напевно, Даня вже спить, але так захотілося йому написати. Зараз він єдиний, хто може зрозуміти і підтримати.

"не спиш?'(*>﹏<*)′"

Хлопець не очікував на відповідь, але вона прийшла миттєво:

"Тільки збирався. Чому сумний?"

"Брат хоче позбутися мене. Він мені щось підсипав. А батьки тепер хочуть у психлікарню відвезти. І зроблять(┬┬﹏┬┬)"

"Не вперше так кажуть, а ти досі вдома. Заспокойся і лягай спати. Все добре буде."

"А якщо ні?"

"Значить приїду я і заберу тебе."

"У тебе все так просто"

"А навіщо ускладнювати? Все буде добре, не психуй раніше часу. Обіцяю, що заберу тебе з лікарні, якщо тебе туди відвезуть."

"Але як?((("

"Це буде маленьким секретом. Лягай спати і не думай ні про що."

"Добре.. добраніч(>'-'<)"

"Солодких снів, сонце. Все добре буде, повір."

***

Через годину лікарка родини Мар'яна прибрала крапельницю та покинула будинок. А хлопцю захотілося поїсти, тому вже через хвилину він нарізав ковбасу для бутербродів. Також він зробив каву, щоб вже цього разу точно втекти з дому. Навряд чи в гуртожиток, але точно втекти.