Глава 1. Нові рани

116 6 7
                                    

20 серпня

Він знов проводив гострим лезом по блідому передпліччю. У його голові постійно крутилися думки про події першого курсу. Вони буквально роз'їдали його зсередини. Він просто хотів позбутися тієї болі, яку постійно носив у собі. Він вже не міг так жити. Кожен день відчувався все важчим. Кожен день міг стати останнім, якби хлопець не боявся смерті. Якби він не боявся того, чого бажає найбільше.

Краплі крові повільно стікали по старим шрамам і крапали на підлогу, яка вся пропахла хлоркою. До поселення перших курсів готуються так, ніби у гуртожиток дітей депутатів поселяти будуть. Хлопець вже не відчував болі. Все, що він відчував, - це полегшення. Він спокійно спостерігав за тим як кров крапає на його штани, як на підлозі з'являється велика калюжа крові. Як вона застигає на руках, через що лезу трохи складніше різати шкіру. Цього разу він сподівався випадково зачепити вену, але у нього не вистачило на це сил. Він просто відчував спустошення. Йому не хотілося ні помирати, ні жити. Він просто існував, сподіваючись на нещасний випадок.

*

12:00

Хтось постукав у двері саме у той момент, коли Мар'ян обробляв свої рани. Зазвичай він це робив спиртом, щоб відчути хоч трохи болі, але цього разу залишився лише хлоргексидин. Йому було начхати хто прийшов і чи помітить свіжі рани, тому мовчки відкрив двері і повернувся на своє ліжко, далі обробляти їх.

Сьогодні повинен був заселитися до нього новий сусід. Хто саме - Мар'ян не знав. Знав лише, що йому тепер доведеться знову когось терпіти. У другому семестрі першого курсу йому вдалося вмовити коменданта переселити його до кімнати, де ніхто не живе, але другий раз вже не вийде. Пощастило, що не двох, бо кімната Мар'яна розрахована на три людини.

Чорнявий хлопець зайшов до своєї нової кімнати, анітрохи не здивувавшись такій гостинності. Мар'яна весь університет знав з не дуже хорошої сторони, тому це було в його стилі. Новий сусід заніс свої валізи і поставив біля вільного двоповерхового ліжка.

- Ну, може познайомимось?- запитав хлопець, сівши на стілець поряд з ліжком Мар'яна.

- Я не збираюся ні з ким дружити,- огризнувся він.

- Я знав, що ти дивак, але нам все таки жити разом і..

- Відвали,- Мар'ян намагався перев'язати рани бинтом, але цей занудний сусід його відволікав розмовами.

Без шрамів не буває щастяWhere stories live. Discover now