attraction

Розділ 4

Ві занадто рано зрадів.

Чімін всього лише запропонував зруйнувати свою самотню фортецю і попросив Ві привести сюди когось із своїх знайомих (хто не проти познайомитись з Чіміном, він вірив у друзів свого друга), наприклад, того ж Чонуґка. Він же не буде живим нагадуванням про існування Юнґі? Чімін хмуриться і прикушує внутрішній бік щоки, миттєво шкодуючи, що запропонував саме Чонґука. Але ж він більше нікого не знає з інших друзів Ві! Кого б він міг запропонувати? (Та й добре, що не знає, бо інакше він остаточно замкнувся б у своїй самоті і ревнощах, уявляючи, як його найкращий друг спілкується з іншими людьми.)

— Будеш ділитися з ним своєю «проблемою»? — здається, Ві вже знає, що має супер-здібність вмовити кого завгодно на що завгодно, тому навіть не париться про те, як приведе сюди Чонґука. Лише піклується про Пака.

Чімін злякано смикається і спідлоба дивиться на Ві.

— А потрібно? — пролепетав він, одразу відчуваючи, як довкола стає надто душно.

Ві безтурботно смикнув плечима, не даючи якоїсь відповіді.

— І все-таки давай дивитися фільм. На сьогодні вистачить нервів, — безтурботно змінив тему, на що Чімін одразу погодився. Ві завжди має рацію.

Ві дивиться фільм, уплітає солодощі за обидві щоки, паралельно переписується з кимось і вдало коментує те, що відбувається на екрані. Справжній Юлій Цезар, серйозно. Проте нарешті Чімін може розслабитися, не гризти олівець і не закидати свою кімнату малюнками. Розвалитися на дивані і щиро насолоджуватися всім, що відбувається.

— Знаєш... — занадто несподівано вимовляє Ві і навіть ставить фільм на паузу. Все ще зосереджено жує, дивлячись на екран ще з півхвилини. Чимін весь цей час чекає на нього. Він знає цей його вираз обличчя — у друга знову з'явилась якась безглузда ідея. — Літо почалось. Я візьму відпустку і проводитиму з тобою більше часу.

Здається, Чімін має радіти. Але чомусь не радіється.

В очах на кілька секунд темніє, доки він обмірковує все сказане другом. З однієї сторони це добре — він не почуватиметься самотньо, буде весело та шумно. Він відчуватиме те, чого раніше так не вистачало. Але з іншого боку — це жахливо. Як тепер залишатися наодинці з думками, нав'язливими малюнками і безцільною апатією? Він уже надто звик до цього.