Без змоги доторкнутися

***

Бути Богом не легко. Бути Богом Смерті це не легко. В тебе мало часу на себе і рятувало тільки те, що Богів двоє, але всеодно тріпає нерви. Но, найгірше те, що ти не можеш ні до кого доторкнутися. Всі кого Ріпер торкнеться – вмирають. Похмурий жнець не був позбавлений сексуального потягу, але із-за такої умовності його існування, він не міг задовольнити це бажання. Звісно, були свої винятки з правил до яких він міг прийти зі своєю проблемою. Наприклад Ерор, Гено чи інші Боги.

Так, він намагався побудувати стосунки з іншими Богами, але безрезультатно. Вони або уже були в стосунках, або їх це зовсім не цікавило. Щодо Гено чи Ерора? Жнець намагався підкотити до Помилки, але той його відштовхував від себе, і голосно посилал. Та й ще виявився гаптофобом. Гено ж ненавидів смерть після всіх його витівок. Так у них були стосунки, нездорові та довгими, але в кінці вони залишилися друзями? Можливо.

Но ось одного разу Ріпер відчув ті самі відчуття які описували численні книжки. В його животі немов почали літати метелики. Цілий ураган з різнокольорових баночок. Він не знав, коли це трапилося і, чому? Його просто тягло, наче бджолу до солодкого, запашного меду. Душа швидко билась, а на обличчі з'являлася дурнувата усмішка. Таке траплялося уперше в житті Бога. Уперше погляд був такий дурнуватий, але лагідний.

Запитаєте, на кого це жнець задивився? А я відповім, це був Кілер. Так, саме він. Як це смерть потягло на вбивцю? Ох, це дуже хороше питання, на яке Ріпер немає відповіді.

Чорні, бездонні очі з яких постійно текла не зрозуміла речовина. Ідіотська усмішка на грані божевілля, а запах. Його запах. Троянди в суміш з запахом крові та попелом манив до себе, немов спів сирен. Скільки вмерло моряків які піддались їх співу. 

Ліс перед Сніжноградом в черговому світу де погані Санси наганяли страх та паніку. Кілер відірвався від інших, біжучи за одним з мешканців цього світу. Як завжди, діє поза планом який так старанно роздумував Найтмер на пару зі своєю правою рукою, Дастом.

Ось, Кілер відчуває знайомий запах нарцисів, що казало о його присутності. Вбивця усміхнувся й подивився в сторону де стояла, а точніше лежала Смерть. йому по кайфу лежать на гілці дерева?
Їх стосунки були дивними. Смерть приходила й спостерігала за ним, а він у відповідь, незрозуміло дивився на жнеца, а інколи усміхався у відповідь. Кілер не був проти такої компанії, і з нетерпінням чекав їх.

Одного разу, Вбивця хотів доторкнутися до Ріпера, але він відскочив не встиг той і руку підняти. Невже такий гарячий, що навіть Бог боїться обпектись? Хех.

Ріпер був зовсім не уважний в той день. Дозволив підійти занадто близько, а головний геморой поганих Сансів віршів доторкнутися до його кісток. Безрозсудна дія яка могла забрати його життя і ця думка злякала жнеця, змусивши триматися на ще більшій відстані.

Душа розривалася на дрібні шматочки від відсутності можливості торкнутися, бути разом.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Це коротка історія. Замалювка, яка відносно недавно прийшла в голову і з якою я хотіла поділитись.
Чому цей пейрінг? Дякую соролу, яка підсадила мене на них.

Кількість стіл: 467

01.03.2024р.