Циркове вбивство

Хьонджін

Додому вони повернулись вже ближче до вечора. На небі сяяв яскравий місяць і всі стомлені насиченим днем розбрелись по кімнатах для відпочинку. Тільки Фелікс, який чомусь був певен, що Хьонджін ще там, кинув пакети із покупками у кімнаті і попрямував до репетиційної зали із басейном.

І дійсно, Хьонджін кружляв у сяйві кількох невеличких ліхтарів, вода неперервно слідувала за ним, вимальовуючи у повітрі дивовижні піруети. Коли Хван помітив, що в кімнаті не сам, то різко зупинився, повертаючись до Фелікса.

- Що ти тут робиш? – Здивовано запитав він, - Ви ж на шопінгу були.

- Ми вже давно закінчили. На годиннику майже дев'ята ночі.

- Он як, - Піджав губи Джін, - Я знов не помітив, як пройшов час.

- Не проти трохи поговорити? – Промовив Фелікс і, не дочекавшись відповіді, всівся прямо в басейні поруч із хлопцем. Було добре, що той був абсолютно не глибоким. Хван сів поруч, мовчки очікуючи на питання.

- Чому саме ти постійно тут? Єджі розізлилась на мене сьогодні, розказавши зовсім трохи про ваше минуле. Але я хочу зрозуміти тебе. Я хочу дізнатись більше, - Його очі сяяли в напів темряві кімнати, Хьонджін не міг відірвати погляду від них. Коли ж він нарешті знайшов у собі сили відвести погляд, то нарешті заговорив.

- Моїх маму з татом підставили люди Кіма. Сфабрикували вбивство так, наче це вони винні були. Я вже і не пам'ятаю деталей, вся ця ситуація була доволі травматичною. Ми з Єджі залишились самі та налякані. Я намагався дбати про молодшу сестричку, але було важко. Складалось враження, що світ працює проти нас і ми абсолютно не маємо контролю над власним життям. Може так і було, я не знаю, чого добивався Кім. Наших батьків вбили у в'язниці. Ходили чутки, що їх замовили. Тоді наш світ почав остаточно рушитись. Якби не Чан, страшно уявити, що б сталось із нами. Проте, я досі часто відчуваю, ніби не контролюю власне життя. Мені подобається у цій кімнаті, тут я маю повний контроль над життям, над водою, над власними силами. Тут я є самим собою.

- Я певен, що було нелегко, - Промовляє Фелікс після тривалої павзи, - Я ніколи не зможу сказати, що розумію, проте я можу намагатись. І я розумію, чому ти проводиш тут час. От тільки, чи насправді не пропливає твоє життя повз тебе, коли ти закриваєшся тут, абсолютно один, не помічаючи плину часу?

- Ніхто в цьому домі не хоче, аби ти почувався некомфортно. Вони зроблять усе найкраще, аби допомогти тобі. Проте допоки ти будеш ховатись тут, викидаючи решту життя плисти за течією, навряд багато зміниться. Можливо варто брати контроль не тільки в стінах цієї зали, а і поза нею?

- От чого ти такий розумний, - Відмахується хлопець, проте Лі бачить, що його слова справили враження і точно змусили задуматись.

- Ну і коли я вже тут, не хочеш прогнати наш номер хоч один раз? Як компенсацію за моє пропущене тренування? – Лікс підвівся та протягнув хлопцеві руку, яку той залюбки схопив, нарешті усміхаючись.

Вони танцювали ніби як завжди. Ті самі рухи, та сама музика. Але чомусь дихати ставало важче, а серця заходились у шаленому ритмі і це точно не від танцю.

Вони спинились знов, обличчя в міліметрі один від одного. Закінчились останні акорди пісні. Чуже дихання лоскотіло шкіру губ. Хьонджін не стримався першим, притягуючи Лі ближче до себе та обережно, трохи несміливо цілуючи.

Проте, коли Фелікс відповів йому із задоволенням, Хван перестав бути таким стриманим, цілуючи солодкі м'які губи, які не давали йому спокою весь сьогоднішній вечір. А може і не тільки сьогоднішній, проте він ще визнати цього не готовий.

Вони цілувались довго, роблячи невеликі передихи і знову зливаючись разом. Хьонджін без сорому спускався далі, заціловуючи шию та ключиці хлопця, дразнячи чутливі вуха.

Коли вони повернулись до маєтку, на годиннику була вже майже північ. Стомлені, але задоволені, вони тихенько піднялись сходами на другий поверх. Проте Фелікса не відпустили до власної кімнати. Натомість, Хьонджін закутав його у неймовірно теплі обійми на своєму ліжку і солодко сопів.

Прокидатись у невідомій кімнаті було трохи дивно, проте Фелікс швидко згадав події минулого дня. Його щоки налились фарбою. Хлопець почав оглядатись по сторонах, проте Хвана вже і слід простив. Його сторона ліжка була вже давно холодною.

Підвівшись та потягнувшись, юнак помітив на столі невелику записку:

«Вчорашній вечір був незабутнім. Сподіваюсь, ми зможемо повторити. Бажано кожного дня. Я багато думав про твої слова. Мабуть, ти правий. І хоча зробити це буде не легко, я вирішив почати з того, аби самому обрати свій костюм, а не звалити це на Чана. Оскільки ти вже з цим впорався, то насолоджуйся своїм заслуженим вихідним.

Цьом, Джіні»

Фелікс посміхнувся цій чудовій новині і попрямував до першого поверху. Там на дивані сиділи Чонін із Чанбіном, передивляючись власні минулі виступи. Хлопець спочатку попрямував на кухню, аби схопити чогось перекусити, а потім повернувся до інших, запитуючи дозволу приєднатись до них.