Тут тобі й смерть...

Вона

День розпочався невдало: спершу ключі забула вдома, й треба було вертатися за ними, що в свою чергу призвело до спізнення на роботу. На роботі теж нічого не клеїлося – потрібні документи чомусь зникли зі стола, шеф накричав, а вкінці – каву розлила собі прямо на новеньку кремову спідницю.

Такого з нею не траплялось віддавна. Востаннє такий хаос у її житті відбувався тоді, коли вона закінчувала школу. Перед вступом на «Екологію» відбувалося абсолютно таке саме страхіття: все, що повинно було бути на певному місці, таємничим чином зникало. А потім сталось те жахіття, котре знову нагадалося сьогодні уві сні...

Цей сон часто нагадував їй про власну фізичну неспроможність відстояти свої погляди. Цей сон... і шрам на щоці. Кожного разу її відображення у дзеркалі нагадувало ту пригоду двадцятирічної давності, коли «заради захисту якогось дерева» (так потім сказали її батьки) вона втратила дівочу привабливість. Адже від того часу на обличчі «красувався» широкий шрам через усю щоку.

Сьогодні сон знову переніс її на двадцять років назад, коли їй було лише шістнадцять, і коли вона вирішила, що не дозволить хуліганам нищити невелике лісове насадження поблизу села, де жили її дідусь з бабусею. То були не просто хлопчаки. І вони не просто так хотіли знищити столітні дерева. Вона чудово усвідомлювала, що їх про це «попросили»впливові люди, котрі планували використати місцину для побудови тенісного кортуй готелю.

У порівнянні з сучасним станом вирубки лісів, ті пару дерев двадцять років тому й справді можна було назвати нічим. Однак, для неї природа завжди була на першому місці. І хай ніхто з близьких і друзів не підтримував її у спробах захисту навколишнього середовища, вона точно знає, що власна совість у неї чиста.

Хлопці вирішили піти найлегшим шляхом – пожежа. Адже пожежа в лісі – справа нормальна. Особливо влітку, особливо під час спекотного літа. Тим паче, коли відкритий туристичний сезон, і багато хто забуває присипати попелище після багаття землею...

Вона ніби відчувала тоді, що станеться щось недобре. Щось тягнуло її до лісу. Здавалось, сама природа промовляла до неї тихеньким шепотом, який могла вчути хіба лишень її ніжна душа.«Прийди... Врятуй нас... Допоможи!»

І вона прийшла. Прийшла саме вчасно. Прийшла тоді, коли місцеві хулігани розливали бензин, і перша іскорка від запальнички віддзеркалилася в очах вожака банди.

- Припиніть! – голосно крикнула вона й зі всієї сили кинулася на вожака, намагаючись вирвати з його рук ту запальничку.

- Ти що, мала?! Здуріла зовсім?! – почула над собою хриплий голос того ж ватажка, по тому як він з легкістю скинув її досить таки дебеле тіло на землю. – Жити набридло?!

- Не руште дерев! – крізь сльози скрикнула вона. – Не руште, чуєте?! Ви їх не садили, не нищіть їх! Не смійте!

Вона сама й не знала звідки взялося в неї стільки сміливості й упевненості. Єдине, що знала, було одне: якщо дозволити їм знищити це невелике насадження зараз, завтра вони не зупиняться перед винищенням усієї решти дорогоцінного лісу. А може, не лише лісу.

- Захисниця довкілля, так? –сказав хриплим голосом ватажок і голосно засміявся. А тоді додав до своїх друзяк: «То що, покажемо дівчинці, що ми робимо з такими, як вона?»

Двоє інших теж голосно зареготали, а тоді підняли її з землі й притримали. Ватажок вийняв десь з-за спини довгий ніж з широким закрученим лезом і поставив його прямо поперед себе, вдивляючись у лезо, мов у дзеркало.

Крок, два, три – вона й сама незчулася, як лезо пошкодило верхній шар епідермісу на її лівій щоці. Вона скрикнула, коротко, пронизливо, голосно. Однак крик той вирвався радше від погляду ватажка, обличчя котрого на той час приблизилось до неї настільки, що вона чітко усвідомила: смерть тихенько шмигає поміж стовбурами цих столітніх дерев. І прийшла вона по неї...

Ще раз у вухах пролунав шалений сміх, а тоді все стихло й почорніло...

Тільки згодом, вдома, в ліжку, вона зрозуміла, що смерть вирішила зачекати. А поміж деревами ховалась не біла з косою, а місцеві мисливці. Вони почули її крик і вчасно прибігли. Хуліганів затримали на гарячому, викликали поліцію і швидку.

Старовинні насадження таки вдалося врятувати. Після того випадку чомусь і готелю ніхто будувати не хотів, і корт тенісний став непотрібним. Вона була безмежно щаслива. І тільки той шрам на обличчі заважав тішитися на повну.