Малка

Частина 8

Я перебирав ногами вперед, поки вистачало сил. Будівлі та люди розмиваючись проносились повз.

Я хочу додому! Я хочу забратися звідси. Я не хочу тут бути. З кожним кроком вперед я все більше сподівався, що саме наступний крок приведе мене додому, але з тим же кроком я відчував лише все більше нестримного болю в легенях і кінцівках.

Кожний вдих і видих спочатку відбивалися в мені маленькими плямами болю, а потім, з кожним кроком, цей біль розростався і ставав все більшим і більшим. Біль замінював собою кисень, і чим більше ставало болю, тим менше я міг вдихнути повітря, щоб зробити ще один крок вперед, ще один крок додому.

Спочатку відчуваючи себе вільними, кінцівки наповнювалися свинцем. З кожним змахом руки дерев'яніли та все більше відмовлялися рухатися. У ногах, які вели мене вперед, вже кістки перетворилися в осередки болю і на одному із кроків просто відмовили згинатися й вести мене до моєї мети – повернутися додому.

На черговому кроці я просто не зміг вдихнути повітря. Саме в цей переломний момент я зрозумів, що понад усе я хочу зробити ще один вдих. Але в мене не виходило. Колапсуюча діафрагма безумно вибивала з легенів усі сили, м'язи горла просто відмовлялися скорочуватися і не дозволяли пустити до легенів хоч краплю кисню.

Останні сили покинули мене, ноги не витримали, і я впав так різко, що на інерції ще перекотився кількома обертами уперед.

Усвідомлення того, що я тепер не біжу, а лежу на землі, змінилося усвідомленням неможливості вдихнути. Від паніки я схопився за горло та спробував закричати, але ніякого звуку не виходило.

Як я не намагався, я просто не міг вдихнути повітря. За болем слідували жар і паніка.

Час наче розтягнувся, а агонія стала нескінченною. Біль заповнював нутрощі та переходив у все інше тіло. Я зміг розгледіти небо над собою, але кути мого зору повільно поглиналися чорнотою.

Я так помру? Я не хочу помирати! Я не хочу. Я хочу жити! Я хочу зробити ще один ковток повітря! Я не хочу помирати. Будь ласка...

Нарешті, після раптової зупинки тіла м'язи змогли трохи заспокоїтися і розслабитися, і я нарешті зміг зробити бажаний перший короткий вдих, за яким наступили жадібні великі ковтки повітря.