Малка

Частина 4: Розмова Мала та Свенельда

Вставши навшпиньки, щоб нікого не відволікати своєю присутністю, я тихенько підкрадався вздовж стін, орієнтуючись на голоси. Вони вивели мене прямо за поворот правого коридора, де переді мною несподівано відкрилася велична їдальня.

Їдальня представилася мені величезним масивним простором із довгим громіздким столом уздовж середини кімнати, довкола якого були розставлені десятки різних міцних стільців. В голові стола красувалося майже трон — повністю дерев'яне крісло. Стелю кімнати підпирали розставлені по кутах дерев'яні колони, прикрашені етнографічною різьбою та невідомими мені символами. На кожній зі стін висіли десятки черепів тварин та їх шкур, трофеї з ведмедів, оленів, вепрів та вовків вкривали стіни мозаїкою. Між мисливськими трофеями загрозливо звисало безліч сокир та мечів, мабуть, їх тут стільки, що вистачило б озброїти невеличкий загін людей. На тій стороні кімнати, звідки я прокрався, знаходилася ще одна варта уваги споруда. Оцінюючи на око, я б сказав, що це щось технологічне середнє між піччю та каміном. Хвилі жару били мене по обличчю при кожній спробі поглянути на це диво, настільки воно було гаряче. Ця гігантська піч, мабуть, тримала у теплі увесь будинок та дозволяла на собі готувати дюжини страв. Ще однією, вже малопомітною, річчю були канделябри — прості металеві кріплення у стінах для факелів та свічок.

Їдальня справді зачаровувала.

Хоча здається, власник цього будинку ніколи не чув про перенасиченість у дизайні інтер'єру. На другий погляд все вже здавалось надмірним та говорило лише про відсутність смаку у господаря.

— ... мед ллється рікою у ваші діжки. Чого ще треба відважним русам?

— Якби все було так добре, я кажу тобі, ми були прокляті. Від нас відвернулися боги, під час походу хвороби одна за одною нападали на нас, не кажучи вже про підступних ромеїв!

Голоси, точно!

— Не прибідняйся, я чув про велику військову здобич з Царгорода.

— Вона така велика, бо менше воїнів повернулося, і її воїни більше між собою розділили.

В голові стола на громіздкій пародії на дерев'яне крісло поважно сидів чоловік у багатій одежі, а на стільчику зліва від нього, згорбившись до першого, говорив одягнений у похідній одежі, з видимою під одежею кольчугою, другий чоловік.