Спіймай мене, якщо зможеш, Хо~

Цей квиток мій!

Одразу після перегляду фільму Мінхо підбив хлопців піти разом із ним, купити квитки на виставку. Оскільки в кінці серпня вечори стали більш холодними Хо позичив хлопцям свої теплі кофти.

По дорозі до каси поруч із галереєю:
-Ви точно не хочете піти зі мною?
-Ну я як директор в будь-якому випадку побуваю на виставці тому не бачу сенсу купувати квиток.
-А в мене вже є плани на цей день.
-Ну як знаєте.
-Хлопці мені треба відійти, Синмін попросив зустрітися. Я буду поруч в он тому кафе. А вам я бажаю удачі, бо черга там розтянулася по відчуттям аж до Лондону.
-Хоч би квитки не закінчилися перед нами.
-Маю на це надію Ніні.

В черзі вони простояли хвилин з 30, але ноги боліли так ніби були вони там години дві.
-Нарешті ми наступні.
Але коли настала їх черга перед ними проскочив якийсь молодий парубок. Чесно кажучи, він був до чортиків гарний! Цей незнайомець був одягнений у червону в клітинку рубашку та білі штани, а як же ж йому личила ця біла кепка. Від розгляду незнайомця, Хо відірвала репліка парубка.
-Один квиток, будь ласка.
-Добре, тоді передайте усім що більше квитків немає.
-Я перепрошую, але вас не було в черзі, цей квиток мій - розпочав діалог Мінхо.
-Пф іще чого, я купив цей квиток отже він мій. Мені прикро, що вам не вистачило, та я не можу нічого з цим зробити. - ох, його грі позаздрив би сама драма квін Хьонджін. Та після цих слів хлопця наче вітром здуло. Злий та знервований Мінхо пішов в кафешку до Чана, по дорозі його як міг намагався заспокоїти Чонін.

-Привіт хлопці. Знайомтеся це Синмін, менеджер того самого, загадкового митця.
-Привіт.
-Приємно познайомитися.
-Взаємно.
-Чонін, а чому це він такий злий? Яка муха його вкусила? - пошепки питає Чан.
-Та прямо перед його носом забрали останній квиток, хоча тей хлопець навіть в черзі не стояв. Щей таку драму зіграв, Хьонджін вчився там де він викладав.
-Хо, а який вигляд мав тей нахабний незнайомець?
Синмін лише пив своє айс американо та спостерігав за досить цікавою сценою.
-Весь такий в білому та рубашці в червону клітинку. Він був дуже схожий на білку. Шкода що його ім'я не ''Стрілка'' я б його в космос запустив залюбки.-на цій репліці Міні поперхнувся своєю кавою.
-О боже, Синмін обережніше, все добре? - захвилювався Чонін.
-Так-так все добре. Доречі, якщо цікавить то в мене є квиток. Йти я всерівно не збирався, можу віддати.
-Справді?! - Мінхо аж підскочив зі стільця.
-Так, без проблем. Тримай.
-Дякую дякую дякую! Ти мені одразу сподобався. Як я можу тобі віддячити?
-Хммм.... Дай поки свій контакт, а там як придумаю, то напишу.
-Ок, записуй **********
-Ага, є, дякую. - чомусь після цього настрій Чоніна змінився, тепер розлючений став він.
-Хлопці мені вже треба йти додом, мама попросила дещо купити. Було приємно познайомитися Синміне. Буваєте! - хлопець намагався натягнути на себе посмішку, хоч і виходило це не дуже. Він швидким кроком залишив кафе та направився до метро.
-До зустрічі Ніні. Напиши як доїдеш!
-Ох Чан, та він ж не мала дитина, чого ти? Чи невже твоє кохання настільки затьмарило голову?
Чан на це лиш закотив очі. Поки хлопці вирішували свої ділові питання, Хо подумки обирав що варто одягнути. Він був в очікуванні виставки, що може змінити його життя.