Нижчі (вищі) істоти

Пролог

  Я завжди мріяла писати. Ще в дитинстві я без розуму закохалась у книжки, я навчилась читати у дитячому садочку, замість того щоб гратись з ляльками. Спочатку в мене був неосяжний інтерес до історії. Як і у всіх, в голові постійно з'являлись питання: "чому","хто","як". Нічого особливого. Але одного дня я зловила себе в думках. Я запитала себе "як це написати". Вперше я втілила свою мрію у щоденнику, але, на жаль, наш світ реалістичніше ніж у телевізорі, тому я закинула цю справу. Коли перевелася у нову школу, це був четвертий клас, написала першу коротеньку історію, ви вибачайте, хоч ця повість для дорослих, вам прийдеться пройнятися дитинством, тому я знайшла цю повість й переписала сюди:

" Життя рудого кота

Передмова

Мій котик Стьопка — це диво природи. Він дуже любить поспати та поїсти. Але коли настає вечір у нього починається вечірня бісячка. Він знає як сказати мама й коли вона прокидається він треться об її ноги й нявчить, щоб йому дали їсти, але на інших він навіть не подивиться. Мій тато назначив йому строгу дієту, тому що мій кіт жирний. Але він все одно найкращий кіт у житті.

Одного разу Степан прокинувся та побачив море. Він пішов до нього. У ньому були корали й водорості. Його блискуче руде тіло переливалося на сонці, а блакитні очі наливалися синім кольором. Він по тихенько підходив до нього. Він бачив риб та інших мешканців моря, але не звертав на них уваги. Він вже був готовий пірнути... Його сон перервав домашній. Він поспішав їсти.

Цей сон вже не перший раз йому снився. Він знав що перед ним стоїть велика подорож до моря у яку уже сьогодні вони збиралися вирушати. Він поїв та пішов поговорити з сусідськими котами які вже прокинулися. Після цього він повернувся назад та слухняно поліз до клітки. Він не хотів сидіти вдома як у минулий раз коли його домашній гуляв цілий день. Він придумав план втечі від свого домашнього який складався з того що йому потрібно вийти тоді ж коли хтось виходить з квартири. Далі йому потрібно втекти до моря де він буде насолоджуватися сонцем та морем. Поки він думав вони вже приїхали. Він зрозумів що все простіше та відкрив лапою клітку швидко втікаючи від машини яка ще не охолола від поїздки. Він звик до швидкого темпу та вже за п'ятнадцять хвилин був дуже далеко від авто. Він підійшов до пісочного пляжу й зрозумів що коли він один йому нічого робити він згадав своїх друзів та йому стало сумно.

Він пішов провулками й знайшов котика який також сидів та сумував. Підійшов й почав розмову:

- Привіт. - сказав він. - Як справи?

- Привіт! - відповів сіро-білий кіт. - Усе добре тільки... Мені нема з ким грати та бігати по провулках тому я сиджу тут.

Він знову сумно повернувся та пішов назад.

- Почекай! - загукав Стьопка. - Давай разом будемо друзями!

- Ти серйозно?!

-Так! Мені теж потрібні друзі!

Вони разом пішли гуляти по пляжу й шукати іще різних котів."

  Мій перший витвір. Я добре пам'ятаю, як пихато показувала його кожному зустрічному. Зараз це хоч й звучить дуже смішно та дитяче, я все одно ціную цей текст. Тексти з минулого життя.

  Через декілька років я почала писати коротенькі історії на основі аніме. Знаєте, такі японські мультфільми, на які дорослі кажуть зазвичай "мультики". Я отримувала багато реакцій, мені подобалося буди популярною. Але в тих історіях не було життя. Я не мала достатньо життєвого досвіду, щоб писати.

  Ви ніколи не задумувались нащо люди зберігають старі речі? Згадайте, чи передивлялись вони ці старі фотографії, чи дивувались дискетам, на яких записані старі дисертації, чи щоденникам з молодшої школи, які знаходили? Я знаю що тільки ті хто не бачив цих речей, по справжньому любили їх, як я, наприклад, коли знайшла старий касетний програвач у бабусі вдома. Феномен, нам добре там де нас нема. Ми любимо те, про що не знаємо. Наостанок хочу додати, ми розуміємо, що цінимо, тільки тоді, коли втрачаємо. Бережіть те що маєте. І хай зараз ви, можливо, глузливо посміхаєтеся, я вірю що ці слова мають засісти кожному в голову.