Розділ 22. Надгробок (відред.)

116 18 18
                                    

«Так, я точно колись вас бачив», — селянин схопив Ю Хво за руку. Його долоні були грубі, як наждачний папір, а їхній дотик відчувався важким та холодним. Від цього Ю Хво з жахливим виразом обличчя звільнив свою руку.

«Де ви нас бачили?», — питаючи це, він почав розминати своє зап'ястя.

Селянин з порожнім поглядом застиг на кілька секунд, як у ступорі. Склалося враження, що той ніби цього питання зовсім не почув, оскільки він почав повторювати: «Я вас точно бачив... Я вас бачив».

«Ах, знову він...», — жінка поклала різець і зітхнула: «Вибачте, просто він в нас має певні проблеми».

«Що ви під цим маєте на увазі?»

«Йому погано отут», — жінка вказала на свою голову і пояснила: «Воно як хвилями, то починається, то проходить. Коли ж це повторюється, він любить хапатись за людей і переконувати, що вони здаються йому знайомими. Або ж він просто ходить і питає у людей одне і те ж, наприклад: "Ви мене знаєте?" чи "Ви мене пам'ятаєте?"»

Тільки вона про це сказала, селянин схопив Цінь Дз'ю за руку. Він тихо запитав: «Ви мене знаєте? Ви мене пам'ятаєте?»

Цінь Дз'ю: «.........».

Жінка сказала: «Ось бачите? От саме так.»

«Що зробило його таким?», — спитав Цінь Дз'ю.

Жінка на мить подумала і похитала головою: «Він таким був завжди».

Вона покликала двох людей, які в той час біля річки брали воду, аби ті підійшли та схопили божевільного селянина.

«Відведіть його. Думаю, він ще довго буде в такому стані»

Двоє селян кивнули й потягли чоловіка назад до його дому.

В цей час селянин встиг схопитися за Юй Веня, який був до нього найближче. Насилу він сказав: «Я їх бачив. Я дійсно бачив їх раніше».

Його шкіра була темною, а обличчя вкрите сухими потрісканими зморшками, що було особливо помітно навколо куточків його рота та очей. Разом з кількома пасмами сивого волосся, його образ ставав ще більш безладним. Юй Вень налякався, але водночас йому стало трохи шкода цього чоловіка.

Він сказав: «Не тягніть ж його так. Може варто вам допомогти?»

Двоє селян похитали головами: «Нічого страшного, не переживай. Ми звикли до цього. Він сильний, коли починає так божеволіти, тому важко його втримати, тут тільки і залишається, що тягнути його. До того ж...»

Глобальний вступний іспит до університетуWhere stories live. Discover now