Поведінка, гідна спадкоємиці заможної родини

Розділ 2: Ти прийшов, наче сон (2)

— Я навіть Мері про це не казала.

Ня-яв.

— А, Мері — єдина, хто піклується про мене в цьому маєтку. Вона мила й іноді дає мені їжу.

Ага, звісно ж...

Дівчина, гадки не маючи про думки кота, все одно обережно підібрала слова:

— Насправді, я добре пам'ятаю матінку.

Їй не було заздрісно, що графиня щоразу займала сторону Ллойда, не дивлячись на ситуацію. Але у нього була мати. І вона жила поруч.

Мері, граф та його дружина, а також їх син, певно, і гадки не мали, що Ронель прекрасно пам'ятала свою мати. Безсонними ночами вона відчувала її м'які обійми та чула тихий наспів колискової.

Кіт відповів м'яким помахом хвоста. Заплакане обличчя Ронель розпливлося в усмішці. Дівчина знайшла в цьому маленькому білому створінні втіху.

— ...Дякую. Правда.

Вона розсміялася, відчуваючи тепло та вагу пухнастого тіла у себе на колінах. Кіт кліпнув своїми блакитними очима та голосно замуркотів. Можливо, Ронель це лише собі вигадала, але їй більше не було холодно. Дівчинка почухала кота за вушком. А тоді зарилася носом у м'яку шерсть і потерлася об неї щокою.

Наступила глибока ніч. За вікном дзижчали коники. Назовні вітер шумів у всіх напрямках, розганяючи по землі садові тіні. Було дуже холодно. Але їй — тепло.

Зовсім скоро дівчинка заснула, і її дихання стало глибоким та тихим. Кіт, що нерухомо лежав, вдаючи, що спить, повільно розплющив очі.

Маючи Рейнарда Дункана, найбагатшу людину імперії, як свого дворецького, Рубі вже давно звик засинати серед розкішних постелей. Цей брудний сарай та коліна худорлявої дівчини ні в яке порівняння не йшли з його улюбленими подушками з гусячого пуху.

Гм. Рубі підібгав під себе хвоста. Створене ним закляття не давало холодному повітрю дістатися дівчинки та гріло її, і зморшки на її лобі розгладилися. Він уважно оглянув її бліде худе обличчя.

Що ж тобі сниться? Кошмар чи щасливий сон?

Помітивши, що дитина тихо схлипує, кіт м'яко поклав лапку на її обличчя. Гладкими подушечками погладив її щоку. На щастя, здається, вона не плакала.

Тому Рубі терпляче чекав, поки дівчинка вертілася уві сні, в пошуці зручної пози для сну. А тоді помітив, що небо на горизонті почало світлішати.