Поведінка, гідна спадкоємиці заможної родини

Розділ 1: Ти прийшов, наче сон (1)

Одного осіннього дня світ побачив заповіт Рейнарда Дункана, найбагатшого чоловіка Імперії Едерки. І якщо перші дві вимоги нікого не здивували, то остання змушувала будь-кого, хто її чув, мало не рвати на собі волосся.

Рейнард Дункан, головний божевільний Імперії... точніше дивак, останньою вимогою свого заповіту вказав:

«10% акцій компаній Дункан будуть успадковані власником, якого обере собі кіт на ім'я Рубі»

Тому наступного дня почалися пошуки нового власника для білошерстого та блакитноокого перського кота.

⋅•⋅⊰∙∘☽༓☾∘∙⊱⋅•⋅

Яскраве сонячне світло заливало коридор. Пізній осінній вечір був спокійним та безтурботним. Абсолютну тишу розрізав тихий скрип дверей. Маленька дівчинка зазирнула всередину.

На щастя, там нікого не було. Ще раз уважно озирнувшись по сторонах, вона з полегшенням пробралася на кухню.

Хоч позашлюбні діти в Імперії Едерці й були, але їх ніколи офіційно не визнавали. Ось чому до Ронель Артес, позашлюбної доньки графської родини Артес, ставилися так, ніби її не існувало.

Але зараз слуг, які завжди ігнорували її, ніде не було. Ронель обережно ступила на товстий килим. Їй хотілося втекти кудись далеко-далеко звідси, але вона мусила терпіти.

Не можна було шуміти. Адже набагато страшніше, коли її помічають, ніж коли ставляться, як до привида. І якщо вона приверне їхню увагу...

- Дурепа, я ж казав тобі не бігати.

Ронель миттєво напружилася і налякано озирнулася. Зверху зі сходів на неї невдоволено дивився хлопчик.

- П-перепрошую... юний пане Ллойд.

- Безмозкі покручі не вміють вчитися, ось чому вам не дозволено їсти.

Але я не бігла.

Ронель безпорадно закусила губу і втиснула голову в плечі, помітивши, як Ллойд приготувався кинути в неї товсту книгу.

- Не ухилятимешся? - його сміх луною рознісся по залі. - Ну і дурна.

Якщо ухилятимуся, ти ще сильніше розізлишся...

І, перш ніж вона це усвідомлення, книга з його рук по кривій полетіла в її сторону. Ронель застигла, не здатна ухилитися, а книга...