Незломлені долею

Розділ 9

– Чому ти ідеш так повільно?

– Це ти ідеш занадто швидко. - Ніно важко зітхнув, сперечатися з Кіарою було складно. – Зараз сьома ранку, він ще певно спить, ти тільки розбудиш його.

Жінка гнівно поглянула на чоловіка і нічого не відповівши пішла далі.

Стоячи перед дверима Кіара наполегливо дзвонила у двері. Після кожного дзвінка, вона притуляла вухо до них та слухала, але ніяк не могла почути кроків.

- Я тобі казала не треба його залишати самого, потрібно було їхати ще вночі. А раптом з ним щось сталося? - в паніці жінка продовжувала наполегливо дзвонити у дзвінок та стукати у двері. - Зроби щось.

- Що я можу зробити? - Ніно терпляче продовжував чекати коли відкриються двері.

- Я не знаю. - Кіара повернулася, щоб сказати це Ніно, аж раптом двері відчинилися. На порозі стояв Алессіо, який потирав руку.

- Що сталося? - Кіара миттєво підбігла до сина та почала оглядати його руку.

- Нічого страшного, просто впав з дивану від звуку дзвінка та стуків. - Мам, щось сталося? Чому ви так рано приїхали?

- Нічого не сталося. - промовив Ніно та пройшовши повз сина та дружину пішов на кухню.

- Мам? - Алессіо поглянув на Кіару з очей якої текли сльози. Не вимовивши ні слова жінка обійняла сина та почала плакати.

- Мам... - хлопець обійняв Кіару, її обійми завжди були такими ніжними й особливими, ніхто не міг так обійняти як вона.

- Все добре, вибач. - Кіара відсторонилася від Алессіо та усміхнувшись почала витирати сльози. Алессіо з жалем подивився на неї, він не любив коли вона плакала, а тепер це було через нього. - Просто знай, що я тебе люблю і ти мій син. - Кіара потягнулася та поцілувала сина у щоку. - Ходімо до твого батька.

Не змігши щось відповісти Алессіо просто кивнув.

Зайшовши до кухні Кіара й Алессіо застали Ніно, який виймав контейнери з пакетів.

- Навіщо стільки багато? - хлопець був здивований, вони займали майже половину столу.

- Твоя мама не могла заснути, тому приготувала це все і ти повинен все з'їсти.

- Ти це все зробила за одну ніч? - Алессіо поглянув на Кіару.