Незломлені долею

Розділ 3

POV Алессіо

Просидівши так деякий час мені все ж таки вдалося опустити свій погляд з неба на людей. Усі вони були різними. Здавалося сімейних компаній поменшало, але додалося більше молоді. Був вечір, і всі вони прийшли погуляти зі своїми друзями. Озирнувшись довкола мені потрапила на очі одна дівчина. Вона була одягнена у легку сукню і сиділа сама. Як і я, дівчина розглядала людей. Придивившись, я здивувався. Це була Карлотта Баззолі.

"Що вона робить тут одна?"

Карлотта, Аврора та Грета були найкращими друзями, як і ми з хлопцями. Вони втрьох часто проводили час у нас вдома. Ми теж іноді приєднувалися до них. То були веселі вечори. Ми або плавали біля басейну, або дивилися фільм і їли все, що приготувала Кіара. Але після операції Карлотта дедалі рідше приходила до нас. А посмішка з її обличчя взагалі так пропала. І ось зараз вона сидить і дивиться навколо, але також із нейтральним виразом обличчя.

"Я скучив за її посмішкою."

Що? Від цієї думки я потряс головою. Але я справді скучив. Лотта, як ми її любили називати, була спокійною дівчиною. Тиха та ніжна. Таких як вона потрібно любити та носити на руках. "Чи я зможу колись сказати так про свою дівчину?" У нашому світі шанс одружуватись за домовленістю дуже високий. Але зараз мені було надто складно думати про майбутнє.

Піднявшись зі свого місця, я попрямував у бік до Карлотти. Дівчина відвернулась у протилежну сторону і не бачила мене. Я мовчки підійшов до неї і сів поруч. Навіть дивлячись тільки на її спину я відчув її напругу. Вона почала повільно повертається в мій бік.

POV Карлотта

Відчувши, що хтось сів за моєю спиною я злякалася. "Лотта, спокійно це просто якась людина. Ти не одна у парку."

Я вирішила обернутися і подивитися на цю людину. Побачене мене здивувало. Алессіо Фальконе? Я просто кілька секунд дивилася на нього і не могла повірити.

- Алессіо?

- Він самий.

Хлопець дивився на мене та посміхався. Ну як усміхався, він швидше намагався не засміється з моєї реакції. Але все ж таки не стримався. У нього був безумовно заразливий сміх. Почувши його мені навіть вдалося посміхнутися у відповідь.

- Не смійся. - Я збентежилася від такої уваги. Усі хто проходив повз дивилися на нас. Ну так як більшість це були дівчата вони дивилися на Алессіо. Але все ж таки було ніяково.