Магія гірського Різдва

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Почалось це напередодні Різдва. Навкруги зима холодна панувала у альпійських горах. Вони були вкриті сніговою ковдрою, і ніде не було видно жодного людського сліду. Небо було густо вкрите хмарами, лиш де-не-де крізь них пробивалося проміння сонця, яке було трохи вище за горизонт.
І лише десь там, внизу, ближче до міста, стояла велика цегляна хата, у якій жила маленька дівчинка Софійка з батьками. На вигляд було їй рочків сім-вісім... У сім'ї вона найнетерплячіша з усіх, проте вигадлива, творча і креативна дитина. Ну і, звичайно ж, Різдва вона чекала найбільше!
До свята залишалось десь два тижні, тому Софійка почала писати листа до Санта-Клауса:
"Любий Санта-Клаусе!
Мене звуть Софійка і я щорічно пишу тобі листи... Увесь рік я старалась бути чемною та допомагати мамі з татом, тому я, як і решта діточок, прошу у тебе різдвяного подарунка. І хоч кожного року я прошу тебе цукерок чи мандаринів, то в цей раз попрошу дещо незвичне... Розумієш, я знаю, що ти справді існуєш, і ніхто не переконає мене в протилежному, бо ти - і є справжнє диво. Але мама з татом не вірять в чудеса чомусь. Тому все, що я від тебе прошу, - подаруй мені... Диво! Справжнє, не пластмасове. Щоб саме це Різдво було незабутнім. Люблю і з нетерпінням чекаю Софійка!"
Гарно цей лист вона згорнула і поклала не там, де завжди, а на підвіконні дерев'яного віконця на горищі.
Минали дні за днями. По декілька разів Софія піднімалася на горище і перевіряла, чи не зник часом її лист? Але очікування були безрезультатними. Дівчинка до останнього вірила, що Санта-Клаус справді існує і що з часом його ельфи заберуть її листа, але потім у неї закрадалися тривожні думки: а що, якщо мама з татом постійно листа забирали, а цього разу вони просто знайти його не можуть, от він і лежить тут...? З такими думками та із сумним обличчям вона щоразу спускалася до себе в кімнату.
Настала ніч... Усі лягли спати... Крім Софійки. Вона крутилася з боку на бік, але так і не могла заснути, усе думала...: "Ну, не може ж такого бути, що дива не існує, так? Воно існує, просто у ельфів Санти якісь проблеми у дорозі, або вони не встигають усі листи забрати, усяке ж буває, чи не так?" Але раптом здійнявся сильний вітер, заметіль, нічого не видно було, такі сніги. Усі ялинки навкруги гнуло, деякі почали навіть тріскати та падати одна на одну... Вітер усе змітав на своєму шляху, не залишаючи нічого. Добре, що наша хатинка стоїть міцно й непорушно, їй нічого не загрожує!
Але на горищі діється щось не те... Вітер раптово увірвався у стареньке вікно, і нічого не торкаючи, забрав із собою лише одну річ... Листа. Куди він подівся, куди його занесло - нікому не відомо.
Світає... Щойно почали співати своїм срібним голосочком птахи, село прокидається... А наша Софійка солодко спить. Все-таки її можна зрозуміти, десь із годинку вночі не спала... А тут ще й таке робилося, як взагалі можна просто спати?!
Ішла година, друга, третя, і десь аж о 10 годині Софійка прокинулася. Ну, звичайно ж, найперше вона мерщій у своїй зимовій піжамці з оленями, помчала на горище. Прибігла до вікна, озирнулася, і... Що тут робилося? Стілець перевернутий догори ногами, стара скатертинка, яка ще вчора лежала на столі, зараз чомусь опинилася на підлозі - усе лежить не на своєму місці, а лист... Взагалі щез. Софійка нічого не зрозуміла, крім того, що хоча би хтось прочитає цього листа.