Письменницький челендж

#10

Опис: «Я ніколи більше не» або ще одна частина, яка виглядає, як список

Фраза: Я ніколи більше не

-----------------------------------------------------------

Окей, це ще одна частина, де все більше схоже на список, ніж на звичайну частину. Скільки таких буде ще? Чесно кажучи, я не сильно то й дивилась. Але роблю, як і минулого разу: пункт і пояснення. Все має бути просто, хоча й, напевно, трохи сумно, але яке вже є.

Я ніколи більше не буду довіряти людям так, як довіряла раніше. Що ж. Можливо тут виникає багато запитань. Насправді, адекватної відповіді на них в мене немає, але, якщо казати простіше... Так, я вірю людям, але не так як колись. Чому? Бо мені брехали два роки, а потім ще й сказали, що все це лише моя провина. Відчуття були лайнові, ото ж... Самі розумієте, довіри після цього не існує.

Я ніколи більше не буду радіти салютам. Певно, салюти це щось з дитинства, коли чекаєш на новий рік, а потім небо починає сяяти сотнями фарб. Зараз розумію, що купа вибухів, спалахів, свисту ні до чого доброго не призводять. Вся ота краса залишається десь там... Глибоко в середині та далеко в дитинстві.

Я ніколи більше не буду писати російською мовою. Так, мої старі роботи будуть публікуватися тією мовою, якою були написані. Це пов'язано з тим, що мені трошки лінь все це перекладати, але майбутні... Майбутні я пишу та писатиму українською. Це мій свідомий вибір, який довелося довго осмислювати, бо абсолютно усюди є підводні камені. Але, гей, слухайте, моя вчителька української буде тільки рада. Просто уявіть ця жінка купу часу чекала, поки до наших молодих умів дійде уся фантастично рідної мови. І таки дійшло ж.

Я ніколи більше не буду писати «в стіл». Ага, я хочу викладати абсолютно все, що я пишу. Так, це займає купу часу, особливо, якщо робота велика (перша глава однієї вже написана, але я поки ще потримаю її в чернетці). Просто, аби було зрозуміло, деякі штуки я пишу дуже довго, особливо, якщо вони складаються з декількох частин (складніше, коли в планах більше десятка глав) і викладати їх одразу ж... Ну, трошки не то. Це пов'язано з тим, що у разі чого, продовження доведеться чекати не один місяць. Тож... Поки що так. Але я все викладу, обов'язково викладу.

Я ніколи більше не буду ставити себе на друге місце. Насправді... Це проблемний пункт, бо якщо з усіма іншими я вже якось розібралась, то от тут складніше. Як виявилося в сучасному світі поставити себе на перше місце, це звучить та виглядає, як егоїзм. Але, слухайте, здоровий егоїзм це тема, тож треба починати вникати в його суть.

Я ніколи більше не буду принижувати себе та свою гідні. Чесно кажучи, от тут можна було б зараз багато чого написати, але, я думаю, що кожен тут просто знайде щось своє. Або ж може повернутися до попереднього абзацу і згадати про здоровий егоїзм, ага. Бо що? Правильно, кожна людина найкраща для самої себе.

Я ніколи більше не стану людиною, якою була колись. Кожного дня цей світ змінює мене: я по іншому відношусь до себе, свого оточення, навколишнього світу. І це нормально. «Одні змінюють інших» - це одна з моїх найулюбленіших філософських цитат, яку я люблю постійно використовувати задля того, аби нагадати собі, що та дівчина, яка була п'ять років тому, залишилась там у 2017. І, я певна, та дівчина, що зустріне мене у 2030 буде сильно відрізнятися від тієї версії мене, що є зараз.

Я ніколи більше не забуду 24 лютого 2022.

×The End×

×Grey Fury×