Герміона сиділа і мляво длубалася у салаті виделкою. Апетиту не було зовсім. Дівчина не могла зрозуміти, як взагалі хтось міг думати про їжу. З цією залою було пов’язано стільки страшних спогадів, які не йшли їй з голови, хоч як би вона не намагалася їх позбутись. Десь на цьому місці лежав труп Фреда, а он там у кутку — позбавлене життя тіло Німфадори, трохи далі від столу вчителів — Лаванди. Тут навіть у повітрі сквозило металевим запахом крові. Нехай зараз ця зала виглядала так само як тоді, коли вони побачили її вперше очима наївних першачків, які ще не знали, куди потрапили та з чим їм доведеться зіткнутися, але нещодавні темні спогади затьмарювали нормальне сприйняття цього місця.
— Герміоно, треба поїсти, — напевно вже втретє нагадала Джіні.
На знак згоди Герміона втретє відповідала легким рухом голови.
— Ти так і будеш дивитися на свій салат? — пролунав у її голові такий знайомий чоловічий голос.
— Перш ніж слідкувати за мною, поглянув би на власну тарілку, — дівчина підняла голову, зустрівшись поглядом з сірими очима Мелфоя. — Сам теж нічого не їв.
— На жаль, спогади з цього місця не сприяють апетиту.
— Можу сказати те саме.
— Да і як щось може лізти у горло, коли всі дивляться так, наче в мене на голові роги, а сам я вийшов з пекла і тільки мозолю очі оточуючим?
— Іноді саме так ти себе і поводиш, — крихітна усмішка торкнулась її губ.
— Я бачу, що твій настрій трохи покращився, тож бери виделку і починай їсти, — слизеринець зіщулив очі та усміхнувся.
— Не хвилюйся, я з голоду не помру, Мелфою. Якщо вночі зголоднію, то легко знайду дорогу до їдальні.
— І не збирався, квітко, — він перевів погляд на Блеза, і перервав зоровий контакт з дівчиною.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Разом на відстані
Fanfiction«ми знаємо одне одного дуже давно, ми разом неймовірну кількість часу, але ми маємо триматися на відстані. так краще для всіх, і для нас самих. але так було раніше, зараз все інакше?» Привіт усім! Я дуже кохаю Драміону і комфортні відносини. Саме то...
