Я ніколи не рятувала тебе...

84

«...Не кажи Офелії».

Санте помітив цей вираз на обличчі чаклуна, який говорив про те, що він не може терпіти себе. Сирена чітко зрозумів, що спонукало Алея до такого невдоволення, яке відобразилося на його обличчі. Це була ненависть до себе.

Чаклун прикрив своє стурбоване обличчя долонею, а потім зітхнув і розкрив губи, щоб заговорити.

«Я знаю, що вона це ненавидить. Якщо вона думає, що це жахливо...»

«Тебе викинуть, так».

«Щиро дякую за проникливе спостереження».

Незважаючи на те, що Алей сказав подяку, його тон був незворушним, без натяку на вдячність. Сирена не переставав відповілати другові гострими словами навіть у цей момент, коли той виглядав таким жалюгідним, і це було так смішно, що Санте змушений був розсміятися.

«Я не знаю, скільки твоїх секретів я вже зберігаю. Чому б тобі більше не подякувати мені, га?»

«Припини жарти. Я не в настрої."

«Тоді чому б тобі просто не піти до Офелії й не поговорити про це».

Санте схрестив руки, зависаючи в повітрі сидячи. Завдяки своїй мані, що дозволяла йому плавати, він виглядав так, наче неквапливо валявся на гамаку.
Тоді сирена вказав пальцем на Алея.

«Передбачувана зустріч Офелії, це з тобою, чи не так?»

"...Як ти дізнався?"

«Я не знаю, скільки разів мені доведеться розповідати тобі про багато років, які я прожив. Ви обоє завжди забуваєте».

Санте гірко засміявся, пробурмотівши, що він не такий недоумок, як Аселло та його брати й сестри. Подумки він згадав, як виглядала Офелія, коли говорила про обіцяну зустріч.

—Санте, давай знову зустрінемося на заході сонця.

— Мені перенести зустріч?

— Ні, нічим не допоможеш. Я зустріну іншу людину пізніше, коли повернуся.

Говорячи це, то дивилася глибоко на західний обрій. Її голос був спокійним, але риси обличчя були сповнені смутку. Її прагнення було очевидним. Можливо, вона навіть не знала, що в неї такий вираз обличчя. Іноді речі більш очевидні для тих, хто знаходиться поруч.

І Санте особливо охоче читав такі речі. Він не був ані нетактовним, ані неввічливим — просто він, здавалося, не знав, яку інформацію йому слід залишити при собі. Протягом усіх років, які були поза межами досяжності Офелії, він знав усе надто добре завдяки численним незнайомцям, яких зустрічав.

Бо він колись жив серед людей. Те, як він тоді почав занурюватися в людське суспільство, було простим. Через те, що сирена кілька разів убивав людей, або тому, що також розносив листи, він легко ставав довіреною особою тих, хто займав високі посади.

Одного разу він спілкувався з іншим близьким помічником якогось високопосадовця. По відношенню до чиновника, якому Санте допомагав, інший близький помічник любив цю людину і був дуже відданим васалом. Проблема була в тому, що високопосадовець кохав іншу людину.

— Що ти задумався, що отак на двір дивишся? Я тобі вже казав. Той негідник до тебе не прийде.

-Я знаю. Але є певні емоції, які просто неможливо контролювати. Хтось на зразок вас, мабуть, не знав би.

— Для тебе, людини, це хобі ставитися до нас, сирен, як до йолопів? Мені набридло скрізь чути, що я «не знаю».

— Я рекомендую вам не влаштовувати напади, коли ви стикаєтеся з речами, про які ви не знаєте. Сирено, чим більше ви це робите, тим більше показуєте, наскільки дрібні.

Тон найближчого помічника був не дуже різким, але ці слова справді глибоко вразили Санте. Відтоді минуло більше п'ятдесяти років, але він усе ще чітко пам'ятав. Мабуть, це був болючий спогад. Можливо, тому, навіть коли він не міг пригадати імені близького помічника, Санте все одно міг пригадати обличчя цієї людини.

Вже тоді сонце ховалося за західний обрій. Проміння пообіднього сонця освітлювало його обличчя так, що все було видно. Було багато емоцій, які Санте тоді не міг розпізнати, коли дивився на обличчя чоловіка, чекаючого на людину, яка не прийде до нього.

«Я давно не думав про це».

Це був перший раз, коли Санте був свідком чужого кохання. Ця неоднозначна прихильність і туга були однакові між тим близьким помічником і Офелією.
Тож як він міг цього не впізнати? Єдиний раз, коли Офелія мала такий вираз, коли вона дивилася на Алея.