Я ніколи не рятувала тебе...

83

'Я можу зробити це.'

Тоді як тільки дівчина зможе зустрітися з Алеєм з менш бурхливими думками, тоді вони зможуть налагодити свої стосунки. На той час їй не доведеться так сильно покладатися на чаклуна, щоб «використати» його.

«Принаймні я зможу з'ясувати, чи хочу я побачити його лише тому, що він мені корисний, чи я сумую за ним просто таким, яким він є».

Вона знала, що сьогодні буде вирішальний поворотний момент. Оскільки Офелія так думала, вона впорядкувала свої думки.

«Санте, давай знову зустрінемося на заході сонця».

«Чи варто мені відкласти зустріч?»

«Ні, нічого не допоможеш. Я зустрінуся з іншою людиною пізніше, коли повернуся».

Офелія подивилася у вікно за своїм столом. Пообідне сонячне проміння косо опускалося над західним обрієм. Було відчуття, що все стає на свої місця.

* * *

Виходячи через вікно кімнати Офелії, Санте легко злетів у небо. Наче він плавав у воді, сирена був тим, хто міг парити в небі, не замислюючись про це. Коли його масивні золоті крила рухалися вгору-вниз, він піднявся вище за дерева в лісі, що пронизували хмари.

Насправді замок Ладін вважався високою фортецею, але для Санте вона була не такою високою. У кращому випадку здавалося, що він миттєво досягне сторожової вежі біля стін замку. Сирена м'яко спустився на сторожову вежу над кімнатою Офелії.

— Ти, мабуть, усе чув, Діан.

І він звернувся до свого друга, який просто стояв, як кам'яна статуя. Алехандро Діармуїд. У цього хлопця був вираз обличчя, якого Санте раніше ніколи не бачив.

«...Чи важливо, що я почув?»

Щось схоже на те, що його образили, або, можливо, це був гнів. Над його вражаючими рисами була ця хмара емоцій, яку можна було побачити на його обличчі.

Хоч як морський вітерець розвівав його волосся, як різке сонячне світло не падало на його золотаві, як мед під час чаювання, очі, він стояв нерухомо.
Скуйовджені складки між бровами явно свідчили про його побоювання.

Санте ніколи не міг уявити, що чоло Алея може бути таким зморшкуватим, тому ця різниця була просто веселою для сирени. Тому що чаклун, якого він знав, був таким придурком, який просто посміхався б на все, що б він не робив.