Iдеальне побачення

Розділ 6 «Котячий поцілунок»

— Ікла, кажеш, — після цих слів у голові Кота щось переклинило, і його звичайна хитра посмішка стала виглядати куди хитрішою і небезпечнішою. — Так, ти маєш рацію, Моя Леді.

Після цих слів Кіт миттю притягнув дівчину до себе і плавним, але водночас повільним рухом поклав її на дах, а сам схилився над нею. Як і коли це сталося, Ледібаг помітити не встигла. Ось вона стоїть навпроти Кота і раптом лежить на тому самому темно-червоному шифері, а над нею звисає той самий Кіт, який ще хвилину тому був наляканий до смерті, а ще хвилину засмучений до сліз. Зараз же ні страху, ні смутку, ні тим більше сумніву в його очах і діях не було, лише якась тваринна нестримність і по-дитячому наївна витівка. Така різка зміна характеру коханого завжди дивувала Марінетт, але сьогодні на її думку він побив усі мислимі та немислимі рекорди, здивувавши не тільки її, а й себе самого.

— І що ти робиш? — у звичайному тоні для Ледібаг, запитала героїня, хоча розуміння того, хто все-таки знаходиться під маскою видавало її трохи тремтячим голосом і червоним кольором щік, який був не такий помітний під маскою і в променях червоного неба.

— Просто, я тут подумав, — не приховуючи якоїсь радості й хитрощів у голосі, повільно й інтригуюче простягнув Адріан, не зводячи очей з Леді, — адже ти справді маєш рацію — всі ці котячі штучки мені до душі.

— І що ти хочеш цим сказати? — трохи зсунувши брови, спитала дівчина, хоча насправді вона була рада, що мала рацію. Але потім, згадавши в якому зараз становищі, викинула ці думки з голови і продовжила думати над тим, що ж задумав цей негідник. — «Ось як я можу повірити, що Кіт і Адріан одна людина, коли він витворює таке? — не вгамовувалась внутрішня моралістка Марінетт. — Адріан би ніколи нічого подібного не зробив, а ось Кіт... ох, так він би зміг».

— Моя Леді, ти мене слухаєш? — помітивши якусь відстороненість дівчини, впевнено повернув собі увагу Кіт, залишаючись у такому становищі, як і раніше, не даючи можливості Марінетт вибратися.

«У мене, мабуть, дежавю», — зиркнула на Супер Кота Леді, згадуючи День Святого Валентина і те, як під чарами її напарник також затиснув її в лещата. Що було потім вона згадувати не хотіла, ну, принаймні, тепер, та й випадок зараз не той — адже Кіт не під дією прокляття.

— Я хочу цим сказати, — продовжив розмову, відповідаючи на запитання, Адріан, — що мені було справді приємно.