Iдеальне побачення

Розділ 2 «Театр зустрічей»

— Сонечко світить, пташки співають, Марінетт на побачення йде... — щоб хоч якось угамувати паніку, темноволоса героїня Парижа, крокуючи у бік парку атракціонів, вигадувала на ходу коротенькі дурні віршики, тільки ось останній вийшов не в риму, але дуже в тему, від чого у дівчини підкосилися ноги і затремтіли коліна. — Чорт! Заспокоїла себе, називається!

Тіккі ж у цей час лише тихо хихотіла, перебуваючи в невеликій сумочці своєї напарниці, перекинутої через її плече на тонкому ланцюжку. Квамі спеціально змусила Марінетт вийти на годину раніше призначеного часу, бо знала, що через паніку Марі пересуватиметься зі швидкістю равлика, і такими темпами вона точно запізниться на зустріч. Розрахувавши час і прикинувши в голові скільки приблизно його потрібно, щоб дістатися потрібного місця, яке знаходилося всього за двадцять хвилин ходьби від будинку бідолахи, Тіккі, можна сказати, виштовхнула дівчину набагато раніше. І не помилилася. До парку атракціонів залишалося зовсім небагато, а на годиннику вже красувалося 15:45.

Пройшовши весь цей шлях, Марінетт уже разів сто пожаліла про те, що погодилася на цю зустріч. У її голові виразно звучало слово «побачення», зачитане нею вчора ввечері з повідомлення Адріана. І чуючи його щоразу, дівчина була готова розвернутися і побігти назад додому, плюхнутися на ліжко і укутатись у ковдру, як у кокон. Тільки так вона б відчула себе у безпеці. Але, згадуючи грізний погляд Тіккі, яка обдарувала їм бідну Марі перед виходом з дому, і пригрозила, що за себе не ручається, якщо її подруга надумає втекти, Ледібаг, що тремтить від страху, продовжувала свій шлях. Так, коли треба, ця мала здатна налякати сильніше найгрізнішого і злого акуми.

Вже підходячи до входу в парк, Марінетт помітила дуже знайому фігуру, що спиралась на ліхтарний стовп. То був він... Адріан! Побачивши його, дівчина сильно стиснула зуби і зробила різкий розворот на всі сто вісімдесят градусів, але відразу ж загальмувала, коли побачила перед собою квамі, що грізно хитала головою і вказувала лапкою в бік хлопця, який ще не помітив їх. З відчаєм і благанням в очах, Марі все ж таки повернулася в колишнє положення і продовжила свій рух, тільки ось її ходьба дуже нагадувала робота, а не дівчину.

«Ніколи б не подумала, — приречено прокручувала у себе в голові сцену власної майбутньої публічної «страти», не така вже й хоробра цього разу, героїня, — що буду так не рада побаченню з Адріаном! Так стоп! Марінетт, пригальмуй! Адже він просто пожартував, у дусі Кота, не більше. Це просто зустріч, на якій ми нарешті поговоримо про те, що сталося. Тільки от мене це чомусь не тішить!»