Напівкровка

Розділ 2.Буденність.

— Що будемо робити з дівчам?
Над ліжком маленької дівчинки стояли двоє чоловіків, які були схожі на простих простолюдинів. Але від них дуже тухло рибою тому можна було одразу здогадатись, що вони рибаки. Приміщення виглядало досить комфортно, але було водночас і крихітним. Було відчинено вікно, з якого віяло прохолодним вітром, який то утихав, то знову розпочинався. Одного з рибаків, якого було звати Домінік, було довге шовковисте волосся, яке було зав'язане в акуратний хвостик. А одяг, не дивлячись на те, що він рибак, був досить чистим та охайним. Явно було помітно, що він за собою дуже доглядає .А от другий — Кларк був його протилежністю. Коротка стрижка, одяг увесь подраний та порізи на руках видавали, що він дуже старанно працює.
— Кларк, нам проблем не потрібно. Однозначно убити!
— Але вона ще зовсім крихітка.
— Ти, бачиш, це зелене око? — запитав суворо він приятеля.
— Так.
— І ти знаєш, що воно означає?
— Так...
— Отож, в тебе ще є якісь сумніви?!
— Але все-таки Домінік... – не встиг він договорити, як почув чиїсь кроки.
— Невже це іде керівництво ,– стривожено мовив Кларк.
Тоді чоловіки дуже розхвилювались так, що не могли знайти собі місця. "Якщо нас спіймають ми залишимося голови " ,– ужахнувся від своїх же роздумів Кларк. Вони нічого й не встигли зробити, як двері в кімнату відчинились.
— Добрий день, очікуємо від вас улов,– мовив суворо керівник, який, як і його товариші, був одягнений у воєнну форму.
Рибаки мають свої зміни та це зазвичай два дні на тиждень.І сьогодні на зміні Кларк і Домінік, які за ці два дні мали виловити певну кількість риби.
— Ну, що ви застили. Несіть рибу. Чи ви не маєте?! – грубо висловився керівник, поглядаючи на свій меч.
— Ні, ні, звичайно, маємо. Стоїть уже біля дверей.
Тоді чоловік поглянув на сітки, у яких була риба й наказав своїм приятелям віднести її в потрібне місце. Тоді вже, направляючись до виходу він почув дитячий голос.
— Мамо, батьку...
— Хто це у вас там?! – із суворим тоном запитав керівник.
— Вибачте нам. Ми не знаємо її. Вона нам випадково натрапила... – боязким голосом відповів Домінік, присівши на колінки.
Тоді чоловік відштовхнув рибака, наблизившись до дівчинки. Дитина вже проснулась і тільки перелякано спостерігала за подіями. Тоді невідомий їй дядько нахилився до неї, піднявши її підборіддя, заглянув прямо в очі.
— Що?! Дівча іще людина?!
— Бос, але я б не сказав, що вона людина, але водночас не сказав би, що і вампір, – мовив його помічник.
— Відправимо до Роберта він знайде рішення, що з нею робити, — мовив чоловік, відпустивши малу.- Зав'яжіть її руки та киньте в мішок... А точно й цих двох захопіть можливо стануть у пригоді.
— Як скажете, бос.
— Відпустіть мене!!! – кричала з усіх сил дівчинка.
— Заткнись,– мовив один із чоловіків, вдаривши дитину з усієї сили по її обличчю.
— Ей, що ви робите вона ще тільки дитина! – сердито закричав Кларк.
— Ха, ну сам напросився...
Рибака так відлупцювали його, що він навіть говорити не міг. Тільки подеколи встигав вихаркувати кров.
— Я вам, що говорив? А ви чим займаєтесь?! – суворо звернувся керівник до своїх помічників.
— Вибачте не втримався , – мовив, присівши на колінки той, що найбільше бив рибака.
— Вставай... Сьогодні я добрий, але ти знаєш, що буде, якщо іще раз ослухаєшся мене!
— Так, так. Дякую вам ви найкращий керівник.
— Без лестощів, а то я можу і змінити своє рішення.
--------------------------------------------
— Дядя, про що задумався?
— Та так... Про момент, коли ми перший раз зустрілись із тобою.
— Ой, це не те, що потрібно згадувати...