Я дякую, що знов побачила світанок.
За те, що ще раз бачила я моря далину.
За те, що прокидаюсь кожен ранок.
За те, що кожен день, як наново живу.
Луна сирена, гучно б'ють ракети
І кожен день «пока», немов в останній раз.
Та розумію, що надій моїх букети,
Із кожним днем, все тануть... тануть на очах.
То дуже боляче - дивитися на смерть
І розуміть, що на тім місці може бути кожний...
Коли близький не відповість на СМС,
На моє «Як ти? Чи все у вас там добре?».
Лунає гучно. Вовком виє прямо тут,
А серце, розривається на шмаття!
Ну як же так! Ти там, а я аж тут!
А може, той дзвінок наш, був останній?...
Не розумію, все змішалось у душі.
Насправді, я багато не сказала.
Але одне тільки гомонить в голові:
Війна - це набагато боляче, ніж нам усім здавалось!
