Я не хочу пісень своїх більше співати
І у скронях душі затаїлась метіль.
Буду як останній раз у житті танцювати,
Серед вируючих хвиль, мов серед сокир.
Танець шалений, воскресіння чи смерть?
Гарне питання... подивись в мої очі!
Ти знайдеш в них зелений, сонячний степ
Й зорі, що сяють в горах серед ночі.
Подивись! Тут карпатський смарагдовий ліс,
Що полонить серце і душу
І винок, обплетений зміїним орнаментом кіс.
Тільки прошу, будь ласка, не сій у них смуту!
Не загарбай а ні думок моїх, ні душі.
Не торкайся могутньго моря,
Що розпростерлося там, вдалині
Тим відлунням мого синього горя.
Моє сонце, в очах, ти світи,
Ти зігрій його теплим промінням.
Але близько до себе не підпусти,
Щоб не спалив свої крила чарівні.
Вітер холодом виє, і десь в закутку,
Будеш згадувать ти мої очі.
Хочеш веселі, хочеш сумні...
Вони тобі майбутнє наврочать.
