- Олесю - покликала Таня яка сиділа коло плити з великою дерев'яною мискою у якій миють посуду
- Так, вам щось допомогти? - забігла до кухні Оленя, так подомашньому одіта, біла сорочка і сіра юбка, а волосся легенько зібране в косу, яка зав'язана червоною стрічкою, і спокійно лежить на правому плечі.
- Принест води до хати, бо я не можу - гладячи живіт сказала Таня
- Я зараз принесу, зачитайте трішки. Взявши пусте відро, пішла на вулицю до криниці
Набираючи воду Олеся собі підспівувала
Ой у вишневому садку
Там соловейко щебетав,
До дому я просилася
А він мене все не пускав
Із-за тину на неї дивився чоловік, на лиці молодий, милий, та оманливі вуса. Видно сильно втомлений, піт вже на лиці був.Йому хоть і подобалась пісня, та він був до смерті втомлений, казалось що й зараз підкоряться ноги і засне вічним сном.
- Гарно співаєш - заходячи на подвір'я - тут живе Івасюта з дітьми та дружиною? - підійшов блище. Олеся в свою чергу перелякалася трішки, та відповіла
- Так - тихенько, але досі перелякано сказала Олеся
- В тебе це відро з водою? - підійшовши до Лесі забрав в неї з рук відро і поставив його на пеньок. Взяв глечик, набрав з відра води і одним махом випив, що ще більше налякало Олесю. Та на цьому не скінчилось, він пив немов кінь який три ночі був в дорозі. Коли пив то при піднімав голову, і струя води стікала з підборідка по шиї. Коли напився води, поставив глечик там де він стояв, а дівчина просто спостерігала за його діями .Потім раптом зірвав картуза, позбувшись його к чорту на спориш, розстебнув портупею — шаблюка і маузер тільки загримотіли на землю, шарпнув із себе шкуратянку, потягнув через голову брудну, мокру від поту сорочку, нахилився, граючи до сонця лискучою м'язистою спиною:
— Ану злий!
В дівчини затрусилися руки й ноги, вона й хотіла б утекти, і не могла: якась сила скувала її, прип'яла до землі, відібрала і волю, і мову, тільки від страху ще більше округлилися очі.
— Довго мені ще ждати?
Смикнувшись усім тілом, так, наче відриваючись од землі, дівчина взяла відро, почала зливати на спину студену воду нерівномірними струменями. Вода збиралася в двох жолобках, що тягнулися вздовж хребта, стікала на чорну від смаги шию, на смоляну густющу чуприну, а звідти вже дзюркотіла на землю, залишаючи поміж волоссям райдужні краплини. Федько пирхав, ухкав, кректав, ловлячи оті струмені в невеликі жіночі долоні, хлюпав ними на обличчя, на груди, на міцний мускулистий живіт. А коли розігнувся, весь мокрий, зарошений, як ранкова землиця, обмитий від пилюки і втоми, то вже зовсім інше, свіже і зовсім не сердите обличчя побачила вражена Олеся: весело блиснули чорні, немов обтерті вологою ганчірочкою очі, з-під молодих вусів засвітили сліпучо-міцні, хоч залізо гризи, зуби:
— Спасибі, кохана!.. Як же тебе зовуть?
В дівчини затремтіли густі пухнасті вії, вона зашарілась, відповіла, несміливо й тихо:
— Олеся.
— Олеся? Гарне ім'я.
З хати вийшла Таня, бо щось довго Леся з водою порпається. Та як подивилась в сторону криниці, то очам своїм не повірила. Її брат, брат стоїть перед нею. Брат якого вона так давно не бачила
- Федю - радісно шла до нього сестра з відкритими руками які готові обійняти брата - Федько! Очам своїм не вірю! Це ти?!
- Сестричко! - бідбіг до сестри та обняв її. Поклав їй руку на живіт, подивився і хитро усміхнувся - Ох ти яка! Вже й живіт маєш
- Федю, все - відірвашись від обіймів брата, витерла лице на якому були каплі води які залишив їй брат, а потом вспомнила що тут шей Олеся - Федю, познайомся це Олеся, сестра чоловіка, єдина рідна душа.
- Так ми вже знайомі, правда Олесю - подивився на неї хитрими очима
- Так, правда - дивлячись то на Таню то на Федю.
- Ну що ми стоїмо, пішли до хати - подивившись на Федю й Олесю. Федя пішов за сестрою, А Олеся так і стояла з пустим відром. - Олеся, а ти чому це стоїш?
- Так ви йдіть, а я ше води принести маю - набираючи воду Олеся дивилась в слід Федора, може тому шо новий гість, а може тому шо шось друге
