Голос Елоїзи

6. Свідки

Судді Жану з Анжу було вже ясно абсолютно все. До найменших деталей. Він вже зрозумів, що священника залякали, вочевидь, втратою бенефіцій, і точно із нещодавнім прикладом того нещасного священника із Сен-Бріє. Скоріше за все, це зробив той противний молодик, який тягається за Гійомом на правах чи то учня, чи то далекого родича, і, переказують, знайомить запізнілих боржників із своїм норманським кулаком. Суддя також розумів, що Лео надто запальний і наївний, і що він сподівається на справжніх свідків, а вони жахливо ненадійні і ще й кепсько підібрані. Він знав, що Лео закоханий, а це робило юнака ще більш дурним і наївним. Він знав, що Гійом вже підкупив, певно, орду свідків, яких можна буде підловити хіба коли вони говоритимуть щось протилежне, наприклад, що кожен з них був з Елоїзою в той день в різних кінцях Франції. І він знав, що сьогоднішнє вислуховування свідків це просто фарс і трата часу.

І це його ще дужче дратувало.

Відслужили месу: нині було святого Климента. Листопад стояв вогким і холодним, лило цілими днями так, що в передмісті не спадала вода і люди ходили вбрід. Суд перенесли в притвор, глядачів поменшало. Але єпископат був таким малим і незначним, і тут завжди було так мало цікавих подій (крім ярмарки), що людей так і тягнуло до процесу. Жан востаннє охопив поглядом всіх, хто зібрався, і кивнув, аби починали.

Далі все пішло одною монотонною хвилею. З кожним свідком адвокат Гійома всміхався і світлішав на лиці. Адвокат Лео хмурився і темнішав, а разом з ним темнішало і у храмі: старі віконниці не пропускали достатньо світла, довелося рано запалити свічки.

Першою була стара жінка, свідок на благословенні Елоїзи і Лео. Вся у лахмітті, вона стояла перед судом і тремтіла. На суддів не дивилася; на всі питання відповідала, шарамкаючи беззубим ротом і косячись на статуї святих обабіч суду. З першої хвилини Жан здивувався, що жінка свідчитиме за наречених, але, глянувши на адвоката Гійома, що всміхався, суддя зрозумів його тактику.

- Вдова я, чоловік мій покійний в каменярах був, упав і розбився на кар'єрі, упокій його душу, Господи, сама лишилася із трьома дітьми на руках...

Всередині храму віддаленим гулом чулася злива, крізь нещільно прочинені двері віявся протяг. Заможніші тугіше куталися в плащі, бідніші старалися стати так, аби протяг їх не діставав, і тулилися купи під стемнілим образком святого Мартина. Адвокат Гійома вдоволено погладжував бороду; йому не терпілося, аби жінка скінчила.