Голос Елоїзи

5. Подруга

У півтемному храмі лиця Елоїзи не було видно, але Аделаїді все рівно здавалося, що воно світиться. Вона добре чула, як подруга вимовила слова обітниці вслід за Лео; як священник читав їм напам'ять вірші із Святого Письма; вона бачила, як він поєднав їм руки. Верталися вдвох додому мовчки. Елоїза не могла нічого вимовити від щастя і залишкового умиротворення, що ще трималося всередині неї, і вона несла його, мовби боячись розхлюпати. Аделаїда ж мовчала від раптового нападу паніки і страху: що вони накоїли? А якщо батько Елоїзи дізнається? А якщо її власний батько почує про це? Якому священнику розказати це на сповіді, аби їй розгрішили? І який саме гріх вона вчинила? Неповагу? Непослух? Обман?

Аделаїда навіть задумувалася, чому вона не чує при тому заздрощів. Вона знала, що її доля ще не вирішена, бо батько не підшукав їй нареченого, але спокійно чекала свого часу. У Бога вона не дуже вірила, як і в чуття та емоції, про які молодики співали пісень на ярмарку. Бог десь собі був, переважно у церквах, куди постійно треба було вносити певні кошти, аби тримати статус. А гроші, влада, соціальні зв'язки – це те, що було поруч, що зустрічало її, коли вона зранку виходила зі своєї кімнатки, де досі ночувала із нянею-годувальницею, те, що наповнювало центральні вулички їхнього міста у ярмаркові дні і те, чим жив їх порт із нечисленними кораблями. Вона заспокоювала себе, що Лео був також торговцем і мав відносно непогані прибутки, однак і ворожнеча сімей, і хиткий статус молодика означали для неї невдалий шлюб для Елоїзи. 

Що ж до Елоїзи, то ця релігійна хвороблива дівчина завжди була для неї трохи незрозумілою і, якщо відверто, то трошки дурною. Але у місті не дуже було подруг її рівня, то й доводилося задовільнятися чим є. Правда, Аделаїда вже після вінчання відчула, що тут і кінець їхній дружбі. Не дуже годилося водитися із дівчиною, заплямованою таємним шлюбом – це могло покласти тінь і на шлюбні перспективи самої Аделаїди.

Але як позбутися небажаного зв'язку, не псуючи собі репутації?

- Мені байдуже, чи ти була там.

Її батько сидів при столі і блиски свічок робили його старшим, ніж він виглядав. Мачуха шила при вікні, раз по разу приглядаючи до молодших Аделаїдових братів, що бавилися своїми дерев'яними іграшками у куті. Крім них, здається, у кімнаті не було нічого радісного чи простого, і їх дитячий сміх різко виділявся, йому було душно у цьому просторі, він просився на вулицю. Тут же навіть повітря було сперте, особливо при сутінках і важкому жовтавому лиску свічок. Грубий дубовий стіл, важкий гобелен, що привезли за великі гроші з-за моря, темні розписи на стінах із неясними фігурами і ковзкими рослинними орнаментами – все це створювало гнітючу атмосферу, яку батько так любив вечорами для приватних розмов із своїми клієнтами. Вона показувала статус і робила людину меншою. Це допомагало нав'язувати свої умови у контрактах і дотискати боржників.