Голос Елоїзи

2. Батько

Цей противний молодик, цей мерзенний Лео, собачий син, не вартий мідяка на сарацинському ринку, уперто не дивився на нього, Гійома. Стояв, нахмурений, слухав те, що нашіптував його паршивий адвокат. Гійом злостився.

Справу зачитали – добре хоч дощем не розродилося, бо то, здавалося, тривало цілу вічність, - були дані судові клятви, погодили формальності. Тепер сторони мали час позбирати докази. Хоч тут адвокат обіцявся Гійому, що все буде схоплено. Священника-свідка вже залякали, він видав свідків шлюбу: якась шолудива баба з місцевих, що знайти її раз плюнути, і розтелепа тесля. Цей дурень Лео не міг навіть нормальних свідків розшукати. Може, не доведеться і золотими трясти: пригрозити усім трьом разок, та й по всьому.

Гійом підняв очі на портал собору і йому здалося, що кам'яний святий на стіні (може й Петро – Гійом не розбирався) вишкірюється до нього, насміхається. Це ж із цього собору все і почалося. Коли то було? Корабель із зерном ще не відпливав до Англії; видно, більше місяця тому.

Заручини його молодшої дочки, мовчазної Елоїзи, вже були майже укладені. Гійом довго перебирав кандидатів, вів перемовини. Дати нормальне придане він міг; інша річ, що у місті не було достатньо заможних міщан, з якими він ще не пересварився, або його кандидати, кинувши здалеку оком на Елоїзу, відмовляли. Не те, щоб була негарна - радше непоказна; бувають і гірші. Але Елоїза мала дрібну статуру, витягнуте личко, бісерні сірі очиці і тонкі руки, тому через свою хворобливість і худобу не сильно вдовольняла поважних кавалерів. "Гійоме, ти мені друг, - сказав йому якось напідпитку агент ломбардських банкірів Антоніо, - але покійна моя, най душа її упокоїться, була грубша і здоровша втричі, і то вмерла, родячи мені третю дочку. Мені треба жінка, що народить сина, а не помре, не добравшись до Ломбардії. На твою Елоїзу дихнути боїшся - переламається."

Нарешті Гійом таки знайшов кавалера до Елоїзи: ним став давній знайомий, англійський торговець, на кілька літ хіба молодший від самого Гійома, що приплив до міста купити зерно. Елоїза вперлася, але Гійом тільки махнув рукою: най хоч кола собі на лобі теше, лиш би мовчала і не робила істерик. Батько погодив, значить шлюб буде.

Весілля треба було гуляти швидко, то поспішали. Можна було зробити вдома, в колі сім'ї, але це не личило голові гільдії. Прийшли до єпископа. Той сказав, що по нових правилах конче треба оголосити про шлюб на церкву, аби, якби була перешкода, вона не виплила після вінчання. Дурниця, бо ж наречені ніяким боком не родичі; але дурницю ту придумала церква, а з церквою Гійом сваритися не любив, бо не дуже на тому знався. Най будуть оголосини. На кілька тижнів шлюб відклали.

І тоді все й почалося.

Єпископ тільки-но оголосив про майбутній шлюб після меси, як із перших рядів почувся молодечий голос.

- Вони не можуть вінчатися.

Єпископ застиг. Панянки почали хихотіти, чоловіки супитися. Гійом чув, як його лице наливається гарячою кров'ю; спершу він не розумів, який дурень вирішив так пожартувати, але голос пролунав знову і Гійом його впізнав. Далі він оскаженів; нині, стоячи і дивлячись на собор, дивувався, як склепіння не впало і не поховало їх під собою - здається, його гніву тоді було вдоста, аби зрушити дерев'яні балки, а то й кам'яні арки.

- Паскудник! – Гійом рванувся, але він сам, як і хвиля його гніву, вдарилася об стіну людей. Було якесь свято, та й єпископ правив месу, то в старенькому соборі ніде було яблуку впасти.

- Вони не можуть вінчатися, - твердо сказав той же голос, пропхнувшись вперед.

Єпископ поглянув на Гійома і насупився. Він такого не любив. Чи це торговець вирішив з ним в ігри бавитися, що підсунув своїй дочці якогось родича?

- Замовкни! – Гійом рванув ще раз вперед і люди розступилися. Тепер він добре бачив Лео, це дурне хлопчисько, що завжди муляло йому очі. Лео, хоч не видався статурою, лицем добряче нагадував свого батька, одвічного суперника Гійома в торгівлі. Таке ж високе чоло і вузько посаджені очі, така ж тонка лінія рота, що заламувалася, коли Лео сердився, такі ж відкриті вилиці і в'юнке русяве волосся. Може, хлопцю і тремтіли руки, але він тримався виклично і трохи надривисто, як і його батько в судах із Гійомом. Одна кров, одна клята кров, яку Гійом не раз грозився заразом випустити.

- Заспокойтеся, - єпископ підняв руки.

- Ваше преосвященство, - Гійом спробував опанувати себе. – Цей хлопець просто хоче відомстити мені за всі рази, коли я судився з його батьком. Він не має ніякого стосунку до цього шлюбу. Перешкоди немає! Наречений здалека, вони не родичі. Моя Елоїза...

- Перешкода є, - Лео виступив вперед, його руки все ще тремтіли. – Ми з Елоїзою таємно побралися місяць тому. Є свідки.

Гул шепоту розкочувався туди-сюди під темними зводами церкви, як і кров у жилах Гійома. Елоїза, що стояла під колоною зі своєю кузиною, посіріла так, що, здавалося, злилася із статуєю кам'яної Марії. Єпископ, не знаючи, що робити, підняв руки і благословив народ. Двері собору розчинилися, випускаючи вірян, і сонце лискучим стовпом вдарило у східці перед церквою. Тут, під порталом, де різьблений Христос судив грішників на Страшному Суді, зазвичай збирався церковний суд.