Темнота. Скрізь темрява. Вона є нагнітаючою. Хоча мало й мовірно, що вона є небезпечною. Тільки не зараз. Шум дерев створюють свист похожий на звуки ридаючого кита, який от от помре. Ворони крячуть, вони кричять так, що майже не чути звуки природи. Хоча можна з легкістю сказати що це є дике середовище. Вітер віє і пронизує кінчики пальців на руках холодом, очі трохи сльозяться від потоку вітру, але пильність не втрачається. Очі звужені і напрямленні непохитно в темноту. Зрачки світяться в темноті, як кришталь, але вони пильні і не похитні. Руки складені в бойову готовність, а ноги на ширині плеч. Звуки природи заглушають глибоке дихання, а грудна клітка повільно піднімається та опускається. Стоїть не подвижно просто, як статуя, але це не просто так. Він стоїть чекаючи. Просто чекаючи, тому всі звуки природи його нагнітають. Чути вистріл, тобто нажавши на гачок пістолета металева куля перекрутившись у повітрі летить крізь листя дерев і холодного вітерця. Хлопець стоявши в такій позі напруживши слух почув гучний постріл і крякання ворон, а потім він зробив крок назад і швидко з великим натиском побіг вперед і зник
****
Чоловік вже старший п'є на кухні чашечку чаю. Зараз пів перша ночі. Чоловік хмуриться і вставши зі столу дивитися у вікно, а потім чує гуркіт вхідних дверей, а потім хлопок. Нахмуривши більше брови чоловік проходить із кухні у вітальню і схрещує руки на грудній клітці
-Де ти був?
Дивиться гірзно чоловік на хлопчину, який дихає дуже рівно або глибоко. Хлопець приперся до стіни заплющив очі, а губи стали в трубочку. Через декілька секунд він обертається до чоловіка всім тілом, поки в того очі не стали великими, а губи відкрилися в німому шоці. Вираз лиця зляканий зрозумів хлопець. Чоловік підходить швидко до сина і тримаючи його за плечі швидко веде до дивану
-Що сталося синку?
Чоловік дивиться на сорочку хлопця, яка геть у крові, а велике скупчення цеї речовини було біля рани десь збоку живота
- Я викличу лікаря- він хотів дістати з кишені телефон, але з першого разу не получилося, а зробити другий шанс йому не дали
-Не..потрібно тату. Прошу..тільки не лікарня- ледве вимовши слова хлопець жмурившись від болю підняв лице до верху відкинувшись головою на спинку дивана
-Але...ні..ні..синку давай все таки подзвоню
-Тату просто нічого не р..роби
-Як...так. ти ж стікаєш кров'ю, так де аптечка?- чути дзвінок у двері і чоловік кинувся до них. Відкривши їх увірвалися в квартиру два молоді хлопця. Пройшовши вони побачили пораненого і кинулися до нього
-О Боже, що сталося?- питає один із них підходячи до нього ближче. А той тільки видавив усмішку
-просто рибка не повилась на гачок
Тоді ті хлопці засміялися якось із жалем, а поранений також тільки болісно, а після того все почорніло у його очах і він поринувся в сон.
Сонячні промені пробиваються крізь штори, а гуркіт машин і крики людей на вулиці заставляють вирватися із сильного сну. Відкривши очі він пристосовується до світла в кімнаті. Позіхнувши і протерши лице руками він привстає із ліжка, але йому вдалося це з трудом. Різка біль десь біля живота дає про себе знати.
Зажмурившись від болю він кладе руку на те місце, відки вся біль. Замість голої ділянки шкіри він відчуває, якусь тканину. Поглянувши на своє тіло він побачив перебінтовану свою талію. Згадавши все він встав з ліжка на ватні ноги і взявся сильніше за рану. З кожним рухом місце болить все більше. Він на ватних ногах старається піти у вітальню. Насправді це є не далека відстань, але із такою раною, здається, що це кілометрів десь два. Він тримаючись за стіну якось вибирається із своєї кімнати, та йде по коридору у вітальню також тримаючись за стіни. Почувши гуркіт посуди він звернув напрям на кухню, але добратися таки не встиг. Двоє хлопців швидко підійшли до нього і взявши його за руки і тримаючи легко за талію допомогли все таки дойти до вітальні. Допомігши хлопцю сісти на диван вони сіли на крісла поряд з ним. І дивляться грізно.
-Навіщо ти встав із ліжка? Тобі відпочивати потрібно
-Я мушу. Мені потрібно знайти його
-Ти зглузду з'їхав? Твій батько поїхав на роботу за тобою доглядатимемо ми. Ти знаєш як твій батько злякався, як побачив тебе пораненого? Хосок ледь витягнув кулю із твого поранення.
-Ти розумієш, що вона в тебе застряла глибоко. Я ледь твої внутрішні тканини відновив, а органи, в тебе постраждала печінка ти розумієш? Я дуже важко її відновив- Хосок почав обурюватися
-Взагалі, як ти так, а?
-Техьон, я не знаю. Я просто почув його вистріл і хотів уже йти, але коли я телепортувався, то й зі мною куля
Сказав зосереджено він
- Мені треба його зупинити
-Чонгук. Чонгук, стривай. Ти що, зглузду з'їхав один і ще в такому стані? Ти поранений, а ще й сам як ти впораєшся? Він набагато сильніший за тебе. Так знаю ти впертий, але хоча б раз послухай мене. У нього багато людей і він сам достатньо сильний, ти не переможеш. Тобі ми допоможемо і також зберемо людей із такими здібностями. Їх багато є. Ти сам і це знаєш. А ти покіщо віднови свої сили. І не телепортуйся нікуди
-Ні, я мушу
-Чонгук. Послухай Техьона. Він має рацію хоча б тут. Ти мусиш відновити свої сили і своє тіло, а телепортація його вимотає і зробить слабшим, а ще може початися кровотеча, тому постривай із цим хоча би два чи три дні, гаразд? А ми постараємося знайти когось ще, або самим удосконалитися- промовив Хосок
-Я сам справлюся. Ви мої друзі і в на небезпеку я не буду вас наражати. Розумієте? Тому я справлюся сам
-Ні. І це є-ні. Твої проблеми - є наші проблеми. Друзі назавжди, пам'ятаєш?
Техьон усміхається, а Чонгук дивиться на них також і на його лиці появилася усмішка
-.Гаразд. Зараз ми нічого не вдіємо. І крім того набираємо команду
-Техьон, ти зможеш оприділити хто має із людей феноменальні здібності
- Я так. Постараюсь. Ми найдемо команду. А ти Чон будеш її капітаном- сказав шатен
-Я?- він поглянув на хлопця, який це лише сказав
-А хто як не ти? Сильний хлопець, який наражає себе на не безпеку заради суспільства і заради сім'ї та родини і друзів, хлопець який є розсудливим і одночас і ні, дбає про всіх, а ще, звісно, дає відсіч людям які цього заслуговують. Хто як не ти? Красивий хлопець за яким дівчата бігають буде лицем команди. Хм..тільки ти, тому станеш ним- дивиться хмуро і пильно він на хлопця, що дивиться не вірячи на них
-Це велика відповідальність. Крім того мені краще діяти самому
-Ось і станеш відповідальним і почнеш покладатися не тільки на свої сили. Все вирішили. А тепер дуй у ліжко, я принесу сніданок тобі. А ти, Хосок, перев'яжи йому рану і ми підемо в школу, а потім шукати людей.
12:30
Чонгук ходить по кімнаті. Він не може лежати в ліжку. Йому перев'язали рану, тому йому вже легше. Чон зараз одягнений в спортивні чорні штани та футболку. Зараз йому є чудова нагода обдумати всі події. Він це рідко робить, бо зайнятий майже постійно. Він з дитинства наражає себе на небезпеку. А тут коли є ворог він майже кожного дня боровся з ним, або тікав, щоб не боротися. Важко перемогти сильного за себе у двічі. Зараз він поранений тому і сидить дома. Рани діставав рідко, бо знає, що потрібно бути обережним. Чонгук брюнет з дуже темними карими очима. Смазливе личко, а от характер і тіло дають про себе знати. Він дуже сильний духом, тому ніколи не здається. Як зрозуміло, що він не звичайна людина. У нього є феноменальна здібність і це- телепортація. Він може опинитися в будь якому місці. Тільки розігнавшись і подумавши куди хоче потрапити він зможе телепортуватися. Брюнет розкрив це у собі у дитинстві тоді коли біг просто граючись у м'яч, а потім він оглянувся і зрозумів, що це він не там де був. Відтоді і у нього ця здібність. Через пару місяців після тої події він познайомився з Техьоном, який перший підійшов і сказав, що знає цю таємницю Чонгука і сам довірив свою. Він вміє читати думки, тобто телепатія, він може їх читати, але й може й сам нав'язувати думки, або дії в голові.
Через рік вони познайомилися з Хосоком, який також має здібність. У нього регенерація. Він може відновлювати пошкодженні клітини, тканини чи органи. Так і він поміг з цею раною. Їхня дружба є дуже міцною. Всі підтримують один одного в скрутну хвилину. Вони багато пережили. Це є правдою.
Друживши вони пообіцяли один одному, що нікому не розкажуть про свої здібності людям, які їх не мають. Зокрема про свої можна, а от про інших без їхньої згоди ні. За всі роки вони багато раз наражались на не безпеку, але зараз у них дуже сильний ворог. І тому його треба перемогти, але на жаль мало сили. Скільки б не старалися, буде марно. Чонгук справитися не може скільки б це не робив. Він боєць до останнього і це його до останнього довело до вистрілу і до кулі у своєму оргнізмі. Справлятися з цим важко. А от пораненим дуже важко телепортуватися це факт. Сил не вистачає. Тому потрібно йому відпочити від цього всього, а потім старатися перемогти і діяти. За своїми роздумами він не почув голос свого батька, який прийшов із роботи.Можливо відпросився пораньше, або у нього обід. Татусь ще раз погукав його і тоді він нарешті почув і вийшов із своєї кімнати. Він йде повільно, щоб не так сильно рухатись, а то рана глибока. Зайшовши у вітальню він побачив свого тата і якогось чоловіка такого віком десь, як його тато. Чоловік на вигляд дуже приємний і щирий, але зосереджений. Напевно працює також у компанії
- Синку, як ти? Рану не треба перев'язати?- татусь підходить до сина і дивиться пильно у очі, а потім на всього сина. Блідий трохи, але зато може рухатися і ходити, добре що рана не така сильна
-Синку. Привітайся з містером Паком. Він мій напарник, а ще дуже хороший друг. Ти його маєш знати звісно. Не перший раз ти його бачиш, здається. Ми дружим, як 10 років
-Так тату. Я знаю. Доброго дня, містере Пак
-Добрий Чонгук. Як ти почуваєшся?
-Вже краще- тоді брюнет ввічливо посміхнувся
-Ось і добре
-Для тебе у нас новина синку. Я показую містеру Паку нашу квартиру детальніше. Просто виявилося так, що він мусить із своєю дружиною поїхати до Пекіну працювати від нашої компанії
-До Китаю. Далеко- прокоментував Чон. Хоть знає, що з телепортацією опинився б там за декілька секунд, але не зараз, коли тіло ослабло.
-Так ось Чон. Здається, містер Пак залишить знами свого сина. Просто він учиться тут в Сеулі, а ще він хоче, щоб син здобув освіту тут і працював тут. І принципі його син також хоче тут лишитися- Чонгук в ступорі. Ще й цього бракувало для повного щастя
-Так ось. Я запропонував містеру Паку, щоб він знами лишив свого сина. Квартира у нас велика, тому Пак Чімін переїде до нас- хм...тож його звати Чімін. Добре
-Гаразд. А ось де він буде спати?
-Як де? У тебе кімната велика, більша за мою набагато, тож покладемо два ліжка і все - що? Чонгук у більшому ступорі. Він буде жити з ним у одній кімнаті. Ще краще. Так не можна ж. Він телепортується, він говорить з Техьоном і Хосоком, а ще наражає себе на небезпеку. Якого хрєна? Він зараз в ступорі і не розуміє ситуацію. Нахмуривши брови він дивиться на батька, а той не розуміє чому
-Через 3 дня він переїде до вас. Дякую за гостинність містере Чон. А так то Чімін слухняний хлопець і клопоту я надіюсь не за дасть. А гроші я буду присилати йому на карточку. А нам час на роботу
-Так. Синку. Прошу будь осторожнішим із раною і йди приляж будь ласка- проговорив тато вийшовши з квартири, а Чонгук досі в ступорі. Ой блять
****
Наступні два дні Чонгук відпочивав. Він більше лежав у ліжку або на дивані дивлячись телевізор чи гортаючи стрічку інстаграма. Хосок приходив кожного дня по два рази, щоб перев'язати рану і перевірити її стан. Але Чон помітив, що Хосок був без настрою. Чомусь не усміхався, як завжди. Хосок завжди міг розрядити обстановку, але зараз просто мовчить і говорить по справі. Дивно ще те, що Техьон не приходить. Він любить брюнету на мізки капати або навпаки, але зараз чомусь не приходить. Чонгук думає, що можливо вони двоє посварилися. Хоч таке не бувало, але можливо зараз є. Один не з'являється і якщо запитати другого, чого немає того, то цей другий просто мовчить. Можливо треба зними поговорити на одинці з кожним. Рана від кулі заживає повільно, але вже набагато краще ніж було. Він може рухатися добре, бо не так болить. Чонгук не телепортувався ці дні, але скоро здається буде, бо потрібно вже щось робити, а не сидіти на місці. Пора братися за роботу і школу.
Проснувшись від звуку будильника, який чомусь він знову забув вимкнути, він його на вмання знаходить рукою і виключає. Заспокоюючись, щоб не кинути через вікно комусь на голову чи на якусь машину. Протерши руками очі він підводиться з місця і йде в душ. Після водних процедур брюнет пішов у свою кімнату і застелив ліжко і переодягнувся. Надягнув чорні джинси і білу футболку. Можливо він сьогодні телепортується кудись і тому потрібно виглядати, як всі люди. Прихопивши свій телефон він Пішов на кухню та заварив собі чай. Взявши своє улюблене шоколадне печиво він сідає за стіл і бере свій телефон у руки. Рана трохи поболює тому заставляє трохи нахмурити брови та прикусити губу. Після того він пішов у свою кімнату і шукав якісь відомості в інтернеті про телепортацію як завжди, чи про різне не зрозуміле науці. Телепортація може ділитися на різні види, але це належить більше поясненню науки для техніки ну точно тільки не для людей. Просто вони пояснюють те що для них є більш зрозумілим. Чонгук не показує свою здібність людям звязаним з наукою, бо його зроблять піддослідним кроликом, а це дуже погано, бо це заточення у їхніх стінах і ти робишся просто дослідом. Таке саме стосується Техьона і Хосока. Тому вони і так само відносяться до цього, як і брюнет. Чути хлопок дверей і голос свого татуся. Чон поглянув на телефон нахмуривши брови
12:35- у нього зараз обід. Він потягнувся, бо засидівся в своїх роздумах і в інтернеті і почувши, що його тато кличе він виходить із своєї кімнати і пішов у вітальню. Прийшовши туди він побачив свого татуся, який мило усміхається і хлопця, віком десь таким, як Чон, що стоїть поряд з татом, а біля нього стоїть чемодан. Чонгуку в голові малюється картина і поволі він розуміє суть ситуації. Хлопець побачивши брюнета кивнув головою і той йому, тобто вони привіталися. Хлопець виглядає наче спокійно і розумно. Він одягнений в білу сорочку, якої перед заправлений в сині рвані джинси, а на ногах снікерси. Доволі простий стиль, який трохи схожий на стиль брюнета
-Привіт, синку
-Привіт, тату
-Я думаю ти вже зрозумів хто це. Це Чімін. Чімін- це Чонгук
Вони пожали один одному руки, дивно Чімінова долоня така маленька проти його. Ця думка проскакує в обох, але вони відганяють її
-Думаю ви здружитесь- містер Чон поглянув на ручний годинник, а потім на хлопців- мені пора йти. А ти Чонгук ознайом гістя з квартирою. Облаштовувайся- він поклав долоню на плече Пака. Той мило усміхнувся
-Дякую вам, містере Чон- а той просто кивнув. Він уже вирушив до вхідних дверей, але зупинився поглянувши на сина
-До речі, Чонгук. Ти кудись зібрався, бо ти так одягнувся?- він поглянув на Чонгука
-а..так. Мені потрібно кудись сходити- тоді тато обертається до брюнета і перехрещує руки на грудній клітці
-Чонгук. Прошу посиди ще хоть до кінця тижня дома. Бо..я..
-Тату- брюнет заспокоює його- я в порядку, чесно. Крім того Хосок не приходив, тому мушу його навістити бо якби ж не він, то..
-Навіть не продовжуй. Але будь осторожнішим. І якщо що попросиш Чіміна тобі допомогти- блондин дивиться і не розуміє нічого. Він поглядає то на першого то на другого
-Тату, зі мною все гаразд- переконує брюнет
-Знаю я твоє все гаразд. З дитинства так. Але буть осторожнішим- і тоді тато після кивка Чонгука виходить із квартири, брюнет пішов і закрив за ним двері. Обернувшись він побачив на собі погляд Чіміна, а потім зітхнувши підішов до нього
-Так, давай я тобі покажу дім, але спочатку свою кімнату, щоб ти поклав свої речі- тот кивнувши пішов за Чонгуком оглядаючи стіни в коридорі.